Революційно-демократична екон. думка в Україні
Революційно-демократична екон. думка в Україні
Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розви¬тку в пореформений період було революційне народництво. На від¬міну від революціонерів-демократів 50-60-х pp., які захищали ін¬тереси дореформеного селянства, що боролось проти кріпосного права, революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпос¬ництва.
Економічні ідеї революційного народництва. Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економіч¬ними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і на¬родники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою ре¬волюції. Народники України організаційно були міцно зв'язані з на¬родницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів - особливостей форм се¬лянського землеволодіння на Україні і національних моментів.
В Україні не було общинної форми землеволодіння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретич¬них засад російських та українських народників. Відповідно і соціа¬лістичні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняль¬ному подушному переділі землі.
Деякі українські народницькі гуртки з різними формами земле¬володіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З від¬сутності общини в Україні вони робили теоретичний висновок про безплідність і шкідливість тут політичного перевороту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до економічного звільнення народу.
Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели про¬паганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народ¬ницької.
Певний вплив на народників в Україні мала й діяльність лібе¬ральних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання української бур¬жуазної інтелігенції. Проте деяка своєрідність у характері діяльності народників України не виключала спільності загальних завдань і цілей.
Революційно-народницький рух в Україні був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського, так і бакуністського спрямування.
Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед рі¬зних верств населення: робітників, інтелігенції, селянства. Проте головним напрямом визнавалась робота серед селянства. Одним із засобів пропагандистської діяльності було розповсюдження літера¬тури. Якщо серед робітників та інтелігенції розповсюджувались твори Чернишевського, Герцена, Лассаля, «Капітал» К. Маркса та інші, то серед селян - переважно нелегальні брошури, які були на¬писані самими народниками.
У цих брошурах доступно, простою народною мовою описува¬лось тяжке життя селян, розкривалась непримиренність інтересів селянства і панів.
Досить типовою в цьому плані була брошура «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків» (1876), написана Ф. Волховським, який очолював одеський гурток лавристського спрямування. У бро¬шурі він пише про тяжке становище трудового народу, гостро за¬суджує тих, хто байдужий до народного горя. Ф. Волховський до-хідливо роз'яснює селянам суть реформи 1861 p., розкриваючи її справжню суть та антинародне спрямування.
Ф.Волховський, як і взагалі революційні народники, не міг при¬миритися з кріпосницьким характером реформи. Він виступає за ви¬рішення аграрного питання в інтересах селянства, за повну ліквіда¬цію поміщицького землеволодіння і закликає селян до революційної боротьби «за волю і землю».
Аналогічні погляди проголошували і члени гуртка братів Жебу-ньових. Свою пропагандистську діяльність серед селян вони спрямовували на роз'яснення непримиренності інтересів селянства та панів, пропагували ідеї братерства й рівності, закликали до повстання.Члени гуртків бакуністського спрямування також провадили пропагандистську роботу серед селян, сподіваючись організувати окремі заколоти і через них - загальне повстання в країні. Ці ідеї проголошувались членами «Київської комуни» на чолі з К. Брешко-Брешковською, гуртком В. К. Дебагорія-Мокрієвича та інших. Члени гуртка Дебагорія-Мокрієвича сподівались збунтувати селянс¬тво, пропагуючи вимоги переділу землі. Підтримка селянами ідеї переділу землі свідчила, на думку народників, про негативне став¬лення до приватної земельної власності, про те, що селянам прита¬манні соціалістичні ідеали. Українські народники, як уже зазнача¬лося, надавали особливого значення ідеї переділу землі. «Для нас, українців, - писав В. Дебагорій-Мокрієвич, - община не була і не може бути вихідною точкою програми тому, що общини в тому ви¬гляді, як вона існувала на півдні Росії, ми не мали»'.