Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи

У фашистській Німеччині здійснювалося державно-монополістичне регулювання і сільського господарства. Головним органом держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва був «Імперський стан з продо¬вольства», який неподільно контролювало галузь. Про¬дукція кожного двору строго враховувалася, і велика частина її здавалася державі у вигляді примусових поставок за низь¬ким цінами. Основним джерелом надходження товарної про¬дукції державі було крупне капіталістичне господарство.

В роки фашистської диктатури формувалася система позаекономічного примушення. В 1935 р. для хлопців і дівчат у віці 18-25 років була введена примусова трудова по¬винність, а в 1938 р. вона стала загальною. Окремим групам кваліфікованих робітників заборонялося довільно міняти місце роботи. Робочий день перед війною досягав 10-14 годин. Все більш посилювалося державне втручання у всі сфери економічного життя.

Отже, до 1938 р. в Німеччині склалася тоталітарна, центра¬лізована система управління, в якій ринок перестав виступати регулятором економіки. Основна структура такого управління створювалася на базі існуючих синдикатів, які без яких-небудь змін були перетворені на органи цент¬ралізованого управління, а їх апарат був наділений суспільно-правовими функціями. В галузях промисловості, де синдикатів не було, вони створювалися в обов'язковому порядку.

Німецький економіст Вальтер Ойкен (1891-1950), що дослідив господарський механізм нацистської Німеччини і роздумував над тим, як його перебудувати, коли буде покінчено з гітлерівською диктатурою, вважав, що централізоване управління країни характеризувалося тоді чотирма етапами:

1 етап – збір статистичних даних про потужності, запаси, споживання сировини, матеріалів, енергії, їх вітчизняному виробництві і імпорті і т.д., і складання на їх основі кількісних балансів поставок і споживання за минулий рік, півріччя, квартал.

2 етап – на основі отриманих даних розгортається процес планування. Найвищі органи встановлювали плано¬ві завдання, що стосувалися програм озброєння і централізо¬ваних капіталовкладень (виробництво металу, верстатів, шкіри і ін.). Інші вимоги до плану залежали від споживачів представлених синдикатами. Майбутні потреби визначалися на основі фактичного споживання за попередній пла¬новий період. А це вело до того, що потреби, як правило значно перебільшувалися.

Результатом процесу планування був балансовий план за відповідний період, комплекс міжгалузевих і міжпрофесійних балансів, що послідовно були скоректовані за пріоритетами прямого втручання центру.

3 етап – встановлення виробничих завдань окремим підприємствам: кількість вироблюваної продукції за певний період часу, її асортимент і якість. Під це завдання виділялося сировина і призначався одержувач кінцевого продукту.

4 етап – контроль досягнутих результатів. Підприємства повинні були регулярно (раз на квартал, місяць, іноді щоденно) давати відомості керівним організаціям, а ті їх звіряли з плановими завданнями. Якщо план не виконувався, часто він коректувався з урахуванням вузьких місць.

За системи централізованого управління, що склалася, підприємства на етапі складання плану максимально збільшували вимоги у виробничих чинниках (сировині, матері¬алах, робочій силі, інвестиціях і ін.), а керівні органи примушували їх скорочуватиПланові завдання підприємствам давалися в глобальних ве¬личинах, що дозволило виконувати їх без урахування реальних необхідностей. Це означало, що разом з вузькими місцями вироблялася «непотрібна продукція». Ойкен показав, що спроби центральних органів розв'язати цю проблему шляхом зміни цін не увінчалися успіхом. Тверді ціни перестали бути економі¬чною інформацією про те, наскільки ефективно взаємодіють виробничі чинники. Традиційна ринкова рівновага, заснована на балансі ефективної пропозиції і попиту, перетвориться, на думку Ойкена, в натуральну збалансованість «потреб», виражених централізован¬им планом і наявними «ресурсами». Виникає чорний ринок, який не тільки не заважав досягненню мети, по¬ставлених центральними органами, але, як показав Ойкен, допомагав виконувати централізовані плани. Чорний ринок часто проробляв ту роботу, яку не могло виконати цен¬тралізоване планування.

Висновок

Економічна криза 1929-1933 рр. була найглибшою кризою перевиробництва за всю історію капіталізму. Близько чотирьох років економіка капіталістичних країн знаходилася в стані повної дезорганізації.