Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи

Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи

План

1. Вступ

2.Передумови світової економічної кризи

3.Розгортання кризи та її наслідки для країн Західної Європи

4. Економічна політика урядів щодо подолання кризи:

а) План економії Дж. Мея в Англії

б) Антикризові заходи уряду Франції. Політика Народного фронту

в) Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині

5. Висновок

6. Список використаної літератури

Вступ

Хоча більшість економістів і вважали, що в 20-х роках ХХ ст. настала епоха „вічного” процвітання, поза увагою залишилося те, що поряд з прискореним розвитком нових галузей у ряді старих – вугільній, текстильній, суднобудуванні, сільському господарстві – спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатньо інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай нерівномірним розподілом доходів.

Світова економічна криза 1929-1933 рр., відома в історії як „Велика депресія”, охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на кілька десятиріч назад, іноді до рівня межі XIX – XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорстокий та нищівний характер.

Важливим аспектом є розкриття причин та наслідків світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. в провідних країнах світу та шляхів її подолання у різних країнах ( „Новий курс” Рузвельта в США, економічна політика нацизму в Німе чинні та їх варіації в інших країнах).

Про те, що стало причиною кризи, суперечки в економічній літературі ведуться й досі. Зовні нею стало перевиробництво, або, як говорять деякі вчені, - „перегрів” економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які повинні бути ліквідовані. Але на питання, чому криза була такою глибокою, попереднє пояснення відповіді не дає. Можливо цю відповідь слід шукати у тому, що до кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягала такої складності, за якої механізм „незримої руки”, тобто ринкової саморегуляції перестає діяти на повну силу і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку і необхідним стає втручання держави; відсутність такого втручання веде до поглиблення кризи та непередбачених соціальних наслідків.

Боротьба з кризою, пошуки нових методів та форм протидії їй визначали генеральну лінію політики урядів всіх країн. Спочатку антикризова політика базувалася на вже відомих методах. Але досить швидко стало очевидним, що доктрина „невтручання” держави в економічне життя, заснована на концепції ринкового саморегулювання, не приносить бажаних результатів.

З початком 30-х років головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин.