Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи
Сформований весною 1930 р. уряд Г.Брюнінга, прагнучи подолати кризу, ліквідував систему соціального страхування, ввів нові прямі і непрямі податки, підвищив ввізні мита на сільськогосподарські продукти і т.д. В грудні 1931 р. були понижені виплати по безробіттю, пенсії, зарплати державним службовцям. Вперше уряд вторгався в систему та¬рифних договорів, наказуючи загальне зниження заро¬бітної плати на 10 -15 %, до рівня 1927 р. Одночасно обмежувалися демократичні права населення, рейхстаг поступово усувався від рішення державних справ, формувався такий стиль управління країною, за якого керівництво фактично знаходилося в руках вузької групи осіб при значному впливі військових чинів. У зв'язку з важким економічним станом Німеччина практично не могла виконувати план Дауеса. [3]
Криза в Німеччині викликала до влади фашизм. В січні 1933 р. президент Німеччини Гінденбург на пряму вимогу фі¬нансових магнатів призначив Гітлера рейхсканцлером, передавши йому реальну владу. В країні була встановлена фашистська, терористична диктатура. Це стало можливим завдяки прямій підтримці німецького і іноземного, особливо американського, фінансового капіталу.
Із самого початку економічна політика фашистської держави була направлена на загальну мілітаризацію Німеччини і підготовку до другої світової війни. В короткий термін фашистський уряд перевів всю країну на військові рейки. Всі ресурси країни, і перш за все запаси сировини і продовольства, грошові фундації, передавалися в руки військових. Здійснюючи мілітари¬зацію Німеччині, Гітлер грубо порушував Версальський договір. Але США, Великобританія, Франція не тільки не виступили з протестом, але фінансували Німеччину і фактично допомага¬ли забезпечити гітлерівську армію сучасною зброєю
В 1933-1935 рр. здійснювався процес централізації еко¬номічної потужності в руках фашистської держави. Держава здійснювала тотальне регулювання німецької економіки. Взявши в свої руки управ¬ління економікою, вона забезпечувала підприємства робочою си¬лою, устаткуванням, сировиною, здійснювала розподіл виробничої продукції при обмеженні ринкового обміну.
Економічну політику фашистської Німеччини здійснював створена в червні 1933 р. при міністерстві економіки Ге¬неральна рада господарства, куди ввійшли такі крупні промисловці, як Р. Крупп, Ф. Тіссен, Р. Феглер, Ф. Флік, банкір Шредер. По суті, ініціатива окремих підприємців була сильно обмежена.
Націоналізація підприємств в Німеччині не проводилася, і засоби виробництва залишалися переважно в приватній власності. Проте підприємці мали вельми обмежену можливість розпоряджатися своїми засобами виробництва. Питання об'єму виробництва, його асортименту, цін на виготовлену продукцію розв'язувалися централізовано.
В лютому 1934 р. був прийнятий «Закон про підготовку до побудови німецького господарства». Відповідно до цього закону міністр економіки міг створювати або розпускати господарські об'єднання, призначати їх керівників. Вся економіка розділялася на створені сім головних імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, бан¬ківської і страхової справи , транспорту. Через ці групи і проводилися державні рішення в області економіки.
Разом з галузевою створювалася регіональна структура управління. Країна була розділена на 18 господарських облас¬тей, в кожній з яких створювалася господарська палата, що виконувала функції місцевого органу економічної влади. Імперські групи і регіональні економічні палати повністю контролювали економіку. Вони створювали і розпускали промислові об'єднання, регулювали розподіл¬ замовлень, кредитів, сировини, контролювали об'єми виробництва, напрями його розвитку, рівень цін.В управлінні економікою панував принцип адміні¬стративного диктату, згідно якого групи підприємств і сектори економіки в своїй господарській діяльності підкорялися наказам виртсшафтсфюрерів (керівників економіки).
В 1934 р. був виданий декрет про трудовий фронт, який закріплював систему примусової праці. Згідно закону заборонялися страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство. Ще в 1933 р. був прийнятий закон про примусове картелювання, за яким окремі підприємства повинні були вхо¬дити до складу існуючих картелів або синдикатів.
В прийнятому в травні 1935 р. секретному законі «Про оборону імперії» була висунута задача «поставити всі економічні сили на службу ведення війни». І як наслідок, вже в мирний час вся економіка перемкнулася на військове виробництво, а продовольство і сировина закуплялися за межею. В 1936 р. був затверджений чотирилітній план мобілізації економічних ресурсів, накопичення дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. План був розрахований на створення власної сировинної бази для забезпечення потреб воєн¬ного виробництва.