Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи
В цих умовах уряд Франції провів фінансо¬ву реформу. Для її проведення парламент надав уряду Раймона Пуанкаре (1860-1934) необмежені повноваження. Відповідно до розробленого комітетом фінансо¬вих експертів планом стабілізації валюти були підвищені непрямі податки і тарифи на залізничних і водних пу¬тях. В той же час була скорочена плата державним службовцям і пенсії інвалідам війни.
В грудні 1926 р. була проведена девальвація франка до 1/5 його довоєнної вартості, що привело до визначеної його ста¬білізації. В червні 1928 р. стабілізація франка була закріплена в законодавчому порядку.
В кінці 20-х років посилюється державне регулювання економіки. Для цього створюються спеціальні координуючі органи – Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу яких входили і круп¬ні підприємці. Державний банк «Національний кредит» здійснював розподіл субсидій на відновлення¬ і розвиток зруйнованих війною районів.[1]
Німеччина. Перша світова війна нанесла важкі втрати еко¬номіці Німеччини. Надзвичайно великими були людські втрати. В країні панував економічний хаос. Були виснажені матеріальні ресурси, серйозно зносилося промислове устаткування, значно знизилася продуктивність праці. Загальний об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1913 р. знизився на 43 %.
Війна серйозно підірвала фінансову систему Німеччини. За роки війни на військові потреби було витрачено 150 млрд марок, а за Версальським мирним договором Німеччина повинна була виплатити у вигляді репарацій 132 млрд золотих марок. За умов Версальського договору Німеччина втратила всі свої колонії, повернула Франції Ельзас і Лотарингію, передала на 15 років Франції право експлуатації ресурсів Саарської облас¬ті. Німеччина в результаті розв'язаної нею війни виявилася на межі краху.Післявоєнна економічна криза продовжувалася аж до 1924 р. Різко посилилася інфляція. До початку 1920 р. кількість паперових грошей, що знаходилися в обігу виросла в порівнянні з 1914 р. в 25 разів. Різко знизилася купівельна спроможність грошей. В 1918 р. на одну марку в Бер¬ліні можна було купити 10 трамвайних квитків, а в 1923 р. трамвайний квиток коштував: в липні - 1.000 марок, в серпні - 10.000, у вересні - 600.000, і в листопаді сума перетворилася у фантастичну - 150 млрд марок. Восени 1923 р. зростання цін досяг 16 % в день. Денна зарплата кваліфікованого робітника в Берліні в листопаді 1923 р. складала 3 трл. 38 млрд марок, але її не вистачало навіть на харчування. Реальна заробітна плата скоротилася в порівнянні з довоєнним рівнем на 25 %.
Реформування економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга. Відродження економіки Німеччини і необхідність виконання важких умов Версальського договору вимагали проведення господарських реформ. Однією з перших була про¬ведена в 1923-1924 рр. грошова реформа, що переслідувала мету стабілізації валюти і подолання інфляції. В основу ре¬форми був покладений проект створення підприємницькими колами автономного Емісійного банку. Але проект цей відображав інтереси аграріїв, з чим не могли погодитися промисловці. Тому він був перероблений, і на його основі в жовтні 1923 р. був створений новий емісійний Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) складався не із золота,а з боргових зобов'язань засновників-власників сільськогосподарських земель, промисловців, торговців і власників банків.
В листопаді 1923 р. Рентний банк став випускати рентні марки, які признавалися законним забезпеченням нарівні із золотом. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету: протягом 1924 р. вже мало місце певне перевищення доходів над витратами.
Таким чином, в період грошової реформи паралельно функціонували два емісійні банки - Рентний і Рейхс¬банк - з двома різними грошовими системами. В серпні 1924 р. реформа була завершена вилученням з обігу рент¬них марок. Рентний банк припинив своє існування, а фун¬кції його були передані реорганізованому Рейхсбанку, який випустив нові банкноти. Стабілізація грошової одиниці, а також ряд інших заходів, направлених на модернізацію промислового устаткування, створення трестів і концернів, підвищення експлуатації працюючих при більш низькій зарплаті, ніж у французьких і англій¬ських робітників, сприяли відновленню господарства Німеччини. В 1923-1924 рр. в країні почалася економічна стабі¬лізація.
Велику роль у відновленні економіки Німеччини і перш за все її військово-економічного потенціалу зіграли країни Заходу, і зокрема американські кредити, що були направлені в післявоєнний період до Німеччини відповідно до планів Дауеса (1924 р.) і Юнга (1929 р.).
В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн Антан¬ти була прийнята програма ослаблення умов репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів під головуванням директора одного з банків Чарльза Дауеса (1865-1951). Програма ця, що ввійшла в іс¬торію як план Дауеса, передбачала три основні джерела забезпечення репараційних платежів: а) надходження за рахунок мит і непрямих податків, головним чином на предмети масового споживання; б) доходи залізниць; в) оподаткування промисловості. Був встановлений жорсткий меха¬нізм іноземного контролю, який не допускав навіть щонайменшого відхилення від плану. Репараційні платежі складали щорічно 1 - 1,75 млрд марок, і лише в 1928 р. вони піднялися до 25 млрд марок, а в 1932 р. були відмінені зовсім.