Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи
Опублікована в січні 1936 р. програма Народного фронту була направлена на задоволення потреб ши¬роких прошарків країни і передбачала зміцнення демокра¬тичних свобод. Вона припускала обмеження влади фі¬нансового капіталу, націоналізацію Французького банку і об'єктів військової промисловості. Передбачався ряд заходів соціального характеру: реформа податкового обкладення, скорочення робочого тижня без зменшення змісту, створення національної фундації безробіття, збільшення числа робочих місць, в основному за рахунок зниження пенсійного бар'єру. Крім того, намічалися широка організація суспільних робіт, регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську про¬дукцію на користь виробників, підтримка селянських кооперативних товариств і ін.
Висунута програма Народного фронту дозволила йому перемогти на весняних виборах 1936 р. В країні розвернувся загальнонаціональний рух за здійснення програми: в кінці травня - початку червня в страйках брало участь близько 2 млн чоловік.
В червні 1936 р. був створений уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Леоном Блюмом (1872-1950). До складу уряду ввійшли 12 соціалістів, 9 радикалів і пред¬ставники дрібних республіканських груп. Вслід за цим в Па¬рижі була підписана угода між Загальною конфедера¬цією праці і підприємцями про збільшення заробітної плати і визнання профспілок. Угода передбачала введення 40-годинного робочого тижня, надання оплачуваних двотижневих відпусток, визнавала принцип колектив¬них договорів. Ці і ряд інших положень Народного фронту були законодавчо закріплені рішенням французького пар¬ламенту.
Уряд Блюма здійснив ряд пунктів програми Народного фронту. Була підвищена заробітна плата гірникам і державним службовцям, збільшені пенсії колишнім фрон¬товикам, відмінені надзвичайні декрети направлені про¬тив державних службовців. Для безробітних були органі¬зовані суспільні роботи, а допомоги з безробіття звільнювалися від податків. Був заборонений примусовий розпродаж за борги власності дрібних торговців і ремісників, їм надавався кредит на пільгових умовах.
В 1937 р. була проведена податкова реформа, що вводила для дрібних підприємств податок у розмірі двох відсотків з обороту, а для крупних - шість відсотків. Збільшувалися податки на крупні спадки і високі доходи, у тому числі на прибутку акціонерних компаній. Це полегшило положення дрібних і середніх підприємств. Виділялися додаткові кредити на розвиток освіти, науки і культури. Уряд Народ¬ного фронту встановив державний контроль над діяль¬ністю Французького банку, провів часткову націоналіза¬цію військовій промисловості і повністю націоналізува¬в залізниці. Держава регулювала ціни на зернові продукти, було створено Національне зернове бюро, яке скуповувало зерно у селян за твердими цінами, що іноді перевищували низь¬кі кризові ціни в 2-3 рази.
Ці і інші заходи уряду Народного фронту становили серйозні соціально-економічні завоювання трудящих Франції. Проте закріпити ці завоювання не вдалося. В другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза. Уряд зіткнувся з пробле¬мою дефіциту державного бюджету, що примусило піти на згортання програми Народного фронту.
Курс на згортання програми був викликаний багатьма причинами. Це і розкол усередині Народного фронту, і кризове економі¬чне становище в країні, і в значній мірі - це міжнародна ситуація, пов'язана з аншлюсом Австрії і, яка вимагала відволікання засобів на будівництво оборонних споруд, що загострилася. Крім того, уряд Л. Блюма намагався провести ряд заходів, намічених програмою Народного фронту: ввести більш високий податок на капітал, який перевищував би 150 тис. франків, збільшити податки на так звані привілейовані підприємства (концесія, ліцензія і ін.), оподаткувати надприбутки підприємств, працюючих на оборону, встановити контроль за валютними операція¬ми і ін. Це зачіпало інтереси крупного капіталу, що і яви¬лось основною причиною падіння уряду Л. Блюма. Його змінив кабінет Едуарда Даладьє (1884-1970), який остаточно скрутив політику Народного фронту.Досвід Народного фронту довів можливість і необхідність проведення політики рефор¬мування економічних відносин на користь суспільства, активної соціальної політики в поєднанні із заходами державного антикризового регулювання економіки. Державне регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, додавши йому соціальну на¬правленість, покласти початок трансформації самої капіта¬лістичної системи.[1] Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929р. [2]
в) Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині.
Світова економічна криза глибоко уразила економіку Німеччини, що пояснюється в першу чергу її значною залежністю від іноземного капіталу. В 1932 р. об'єм промислового виробництва скоротився на 40 % в порівнянні з 1929 р., 68 тис. підприємств потерпіли крах. В 1932 р. потужності машинобудівної промисловості були завантажені на 27 %, автомобільної - на 25 %, будівництва - на 20 %. Кількість безробітних дос¬тигла 7 млн чоловік. Промислова криза доповнювалася аграрною. На 60 % скоротилися обороти зовнішньої торгівлі. Прийшла в розлад кредитно-грошова система.[1]