Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

' Отже, складовими соціально-ринкового господарства є: конку¬рентна ринкова економіка на засадах приватної власності та держа¬ва, що з допомогою економічних механізмів перерозподіляє націо¬нальний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості, і

Найважливішим інструментом державного втручання в процес перерозподілу, на думку Мюллера-Армака, є оподаткування, яке ре¬гулюється відповідно до економічної ситуації: для стимулювання чи стримування ініціативи, урівноважування попиту та пропозиції згі¬дно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із націо¬нальною структурною політикою держави. Усе це має бути спрямо¬ване на досягнення основної мети державного управління — проведення соціальне орієнтованої політики.

Важливим принципом податкової політики він уважає стимулю¬вання індивідів у їхній діяльності з підвищення добробуту за раху¬нок власних сил. Таким може бути, наприклад, установлення піль¬гових податків на час, коли організується нове підприємство, чи на доходи, які використовуються для будівництва житла.

Податки є основою формування державного бюджету, а отже, матеріальною основою виконання соціальних програм держави. Мюллер-Армак особливо наголошує на тім, що коли податкова сис¬тема шкодитиме ринковому господарству, то усе це передовсім ві¬діб'ється на доходах держави.

Витрати держави на соціальні потреби також мають бути цілесп¬рямованими, тобто мають відповідати двом вимогам — соціального вирівнювання (не зрівнялівки!) та стимулювання ініціативи. Асиг¬нування коштів на соціальні цілі відбувається у кількох напрямах:

наприклад, забезпечення груп населення, що зазнали збитків уна¬слідок війни, тих, що були на державній службі; виплати та дотації соціальне незахищеним прошаркам населення; дотації багатодітним сім'ям (з метою стимулювання народжуваності); дотації та виплати у вигляді допомоги із фондів соціального страхування; підтримка різних форм заощаджень; дотації та поручительство держави для отримання цільових кредитів; надання пільгових позичок; підтри¬мування певного рівня цін на окремі види товарів; дотації в митній сфері тощо. Ці прямі витрати здійснюються в межах затверджених соціальних програм.

Важливого значення Мюллер-Армак, як і Ойкен, надавав держа¬вній структурній політиці у сфері відносин власності. Він уважав, що держава має сприяти розширенню приватного сектора, підтри¬мувати процес демонополізації власності, заохочуючи населення ін¬вестувати заощадження у виробництво (надавати кредити для при¬дбання акцій, відкриття нових підприємств, будівництва тощо).

Та чи не найважливішим інструментом державного регулювання, за Мюллером-Армаком, є політика стабілізації грошової маси як го¬ловної умови безінфляційного розвитку.

Усі ці принципи, що лежать в основі перерозподілу національно¬го доходу на користь соціальної сфери, виключають безпосереднє втручання держави в економіку чи реалізацію таких заходів, що за¬вадили б приватнопідприємницькій ініціативі, наприклад, необгрун¬товану соціальну допомогу, яка не виключає зловживань, чи ство¬рення сектора громадських робіт (штучні робочі місця), фіксацію певного рівня заробітної плати чи цін і т.

Ідею свідомо створюваного соціально-ринкового порядку, роз¬винуту в працях найвідоміших представників фрейбурзької школи, було апробовано у надзвичайно сприятливих для цього умовах піс¬лявоєнної Німеччини, країни зі зруйнованим господарством та від¬сутністю будь-якого економічного ладу.

Після об'єднання трьох окупаційних зон в одну економічну зону було створено Економічну раду, до якої ввійшли видатні політики та вчені-економісти ринкової орієнтації. Напрям розвитку Німеччи¬ни визначався окупаційним урядом відповідно до плану Маршалла, згідно з яким країні надавалася реальна матеріальна допомога. Ні¬меччина стала перед вибором між центрально-керованим типом господарства (та аграрною спрямованістю розвитку) і ринковим (отримання грошової допомоги, кредитів для відновлення економі¬чної структури).

Одним з директорів Економічної ради був Людвіг Ерхард. Його уявлення про економічний устрій держави відповідало ідеям фрей¬бурзької школи.Людвіг Ерхард (1897—1977) народився у Фюрті (Баварія), де закінчив реальне училище. Після першої світової війни вивчав ви¬робничо-господарські проблеми у Вищій комерційній школі в Нюрн¬берзі. Захистив докторську дисертацію у Франкфуртському універ¬ситеті, став директором інституту проблем споживання Нюрнберзь¬кої вищої комерційної школи, але на вимогу нацистського уряду був звільнений за «нелояльну поведінку».