Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи
Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі рин¬кової економіки, що формується за умов активної ролі держави. Він відмовився від моделі ринкової економіки Л. Вальраса, згідно з якою в суспільстві існує єдиний ринок з єдиною системою цін, од¬наковою для всіх економічних суб'єктів (незалежно від того, чи іс¬нує економічна рівновага). Зміна цін на ресурси одночасно призведе до пропорційної зміни цін на споживчі товари, зростання доходів — до пропорційного зростання цін, що вплине лише на обсяги грошо¬вої маси, але не змінить пропорцій обміну, а отже, не впливатиме на рівновагу та стабільність економічної системи. Тому, на думку Вальраса, обсяги грошової маси, яка обслуговує обмін, не мають значення. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції.
Алле вважає, що ця гіпотеза нереалістична. Замість неї він за¬пропонував теорію загальної економічної рівноваги і максимальної ефективності, що базувалась на теорії «економіки ринків».
Категорію «економіка ринків» було запроваджено М. Алле з ме¬тою визначити власну макроекономічну модель, згідно з якою су¬спільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких ха¬рактерні власні замкнуті системи ціноутворення. Тому в межах ло¬кального ринку ціни можуть змінюватись незалежно, спричиняючи до утворення цінових диспропорцій у суспільній економіці.
Загальноекономічна рівновага, на його думку, залежить від спів¬відношення попиту та пропозиції грошової маси, тоді як рівновага на локальному ринку залежить від співвідношення попиту та пропо¬зиції товарів. Відтак економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних ринків. Алле будує економіко-мате-матичну залежність, котра дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародного ринків у цілому.
На підставі гіпотези «економіки ринків» Алле формулює кілька правил, що мають значення для формування економічної політики в галузі структурної перебудови економіки. Серед них правило, яке стало основою «політики оборонної стратегії у новому міжнарод¬ному поділі праці». Згідно з ним Франція як неконкурентоспромож¬на на окремих ринках країна, мусить згортати слабкі галузі вироб¬ництва і розвивати ті, що гарантують зростання експорту. Держава має відігравати активну роль у нарощуванні потенціалу внутрішньо¬го ринку, забезпечуючи приплив інвестицій у конкурентоспроможні галузі.
Причини коливання загального рівня цін Алле вбачав у функціо¬нуванні грошової сфери, тому він робить висновок про те, що цик¬лічне коливання має грошову природу. У зв'язку з цим Алле напо¬лягає на монетарному регулюванні економіки як універсальному засобі. Суть його практичних рекомендацій зводилась до кредитно¬го контролю. Він наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки npoifeuma. На його думку, економіка, по¬будована на інфляційних шоках та бюджетному втручанні держави, з часом стане розбалансованою і механізми ринкового саморегулю¬вання буде зупинено остаточно. Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом припинять виконання стимулюючої та стабілізуючої функцій. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв'язуватись державою з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Ці питання займають значне місце в його теорії економічної рів¬новаги. Він уважає, що інвестиційна кон'юнктура залежить від факторів ризиків, найбільше— від інфляційного. На противагу кейнсіанській моделі, у котрій зростання інвестицій зв'язується зі зростанням доходів і зниженням ставки процента, він формулює «золоте правило», згідно з яким за нульової банківської процентної ставки можна досягти максимального рівня споживання, а не на¬громадження. Природним стабілізатором коливань інвестиційних потоків, на його думку, є не рівень доходів, а обсяги неспожитих за¬собів («теорема залишків»). Якщо держава забезпечує безризико-вість інвестицій, відбувається поступове й раціональне нагрома¬дження коштів. Підприємці самі вирішують, які обсяги капіталів їм необхідні для інвестування, і визначають галузі застосування капі¬талів. Це забезпечує рівномірний розподіл капіталів між галузями і формування раціональної структури суспільного виробництва.
Планування економіки Алле оцінює, виходячи з «теореми ек¬вівалентності», сформульованої ним у книжці «У пошуках еко¬номічної дисципліни»: будь-яка ситуація врівноваження (навіть окремий випадок) економіки є ситуацією максимальної ефектив¬ності, і навпаки, будь-яка ситуація максимальної ефективності є ситуацією, що свідчить про врівноваження ринкової економіки. Він наголошує, що планування слід розглядати як свідоме ство¬рення ситуації врівноваження економіки, однак обмежує планове втручання держави тільки індикативною діяльністю, яка запобігає кон'юнктурним коливанням, порушенням економічної рівноваги, але не перешкоджає вільному вибору. Регламентуючу і контро¬люючу функції" держави він заперечує, надаючи останній роль ста¬тиста, що на підставі даних про розвиток економіки формує основ¬ні планові показники.