Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи
Контроль Алле вважає не дуже дійовим інструментом. Єдиний об'єктивний і ефективний контролер — це ринок. На його думку, об'єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошо¬вий обіг.
На відміну від інших економістів, Алле не відносить соціальної сфери до другорядних, похідних від рівня розвитку економіки, а розглядає її як чинник і водночас наслідок економічного зростання. На його думку, можна гармонізувати економічне зростання й соціальні відносини, не узалежнюючи ці відносини лише від успіхів еко¬номіки. Вирішення соціальних проблем він зв'язував з активністю самих суб'єктів, але цю активність трактував у контексті виникнен¬ня нових інституціональних утворень, тобто розвитку «системи уча¬сті в прибутках», «системи соціального партнерства» за сприяння держави. Зважаючи на те, що приватна власність зумовлює соціаль¬ну нерівність, держава, котра захищає приватну власність як основу ефективної економіки, зобов'язана створювати інституціональні умови для вирівнювання доходів, гарантувати їх певний рівень і розвивати соціальну сферу.
У цілому економічні ідеї Моріса Алле є поєднанням неокласич¬них підходів до аналізу ринкових відносин з інституціоналістським розумінням ролі держави.
Американський неолібералізм. Монетаризм. Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошової емісії та бюджет¬ного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подо¬лання інфляції. Задовго до початку 70-х pp., коли світ зазнав черго¬вої глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозу¬вали її. Вони доводили, що «Велика депресія» 1929—1933 pp. була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні державні ви¬трати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфля¬ції і безробіття.
На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хара¬ктер,/неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кілько¬сті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан¬ківський процент?; На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількі¬сна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформу¬льована Д. Рікардо.
Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції держа¬вного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе¬ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму.:
Значний вплив на формування монетаризму справили теорії аме¬риканських економістів 20—40-х pp. Г. Саймонса, I. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант нео¬лібералізму набув у США наприкінці 40-х—початку 50-х pp. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошо¬вих факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.Цей період характеризувався виникненням низки монетарних те¬орій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та пе¬реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена.
Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передов¬сім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви¬ток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.
Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки — математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії, — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню ін¬тересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького уні¬верситету, де 1933 p. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж. Вінер, що займалися визна¬ченням шляхів виходу економіки з кризи з допомогою неокласич¬них підходів.
Згодом Мілтон Фрідмен переходить до Колумбійського універ¬ситету, де має змогу отримувати стипендію. Тут він співпрацює з автором теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937 p. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проекту Національного бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державно¬му казначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійсь¬кого університету. 1946 p. захистив докторську дисертацію з проб¬лем філософії.