Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст
Початок його був закладений митним (згодом економічним) союзом Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс, 1944 р.), Європейським об’єднанням вугілля і сталі (ЄОВС, 1952 р.), Європейським об’єднанням з атомної енергії (Євратом) і Європейським економічним товариством (ЄЕТ або “Спільний ринок”), що почали діяти у 1958 р. Після об’єднання в 1967 р. трьох останніх організацій у триєдине Європейське співтовариство (ЄС) 6 країн (Німеччина, Франція, Італія і трійка Бенілюксу) розпочали будівництво інтеграційного об’єднання („спільного європейського дому”), яке, розширившись до 15 членів у 1995 р., пройшло всі основні етапи інтеграції (зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ринок товарів – єдиний внутрішній ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили – економічний і валютний союз) і під назвою Європейський Союз (з 1993 р.) перетворюється у політичний союз із спільною політикою безпеки, єдиним громадянством тощо. У ході свого розвитку ЄС розширювався за рахунок країн – членів іншої організації – Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ, створена у 1960 р., кількість учасників скоротилася з 9 до 3), своїх асоційованих членів, якими були середземноморські держави, а після розпаду соціалістичного блоку – країн Центральної Європи і Балтії.
Розвиток європейського наднаціоналізму демонструє водночас перехід регіоналізації від нижчих до вищих територіальних рівнів – від субрегіонального (Бенілюкс-3), через регіональний (ЄЕТ-6, ЄС-9, 10, 12, 15) до макрорегіонального, що з’явився після 1 травня 2004 р. як ЄС-25, а ще раніше був започаткований як ЄЄР-19. ЄЄР – це Єдиний європейський ринок, що є об’єднанням національних територій країн – членів ЄС і ЄАВТ (договір про його створення підписаний у 1991 р., вступив у силу з початку 1994 р.). Початкова його “формула” 15+3+1 (країни ЄС + країни ЄАВТ + Ліхтенштейн як асоційований учасник ЄАВТ). Інша назва об’єднання – Єдиний європейський економічний простір – ЄЄЕП (не плутати з ЄЕП – ”ненародженим” Єдиним економічним простором чотирьох країн на теренах СНД). У відносинах між країнами ЄС і країнами ЄАВТ у рамках ЄЄР встановлений (за винятком сільського господарства і деяких інших секторів) такий самий режим вільного просування товарів, послуг і капіталів, а також (хоч і не повною мірою) людей, що працює з 1 січня 1993 р. у Європейському Союзі. Із розростанням ЄС відповідне розширення чекає на ЄЄР, хоч повноцінне входження 10-ти нових членів у ЄС і ЄЄР – справа не одного року.
Під впливом процесів регіоналізації формується сучасна ПССГ, яка представлена складною сукупністю більш чи менш сформованих територіальних міждержавних утворень різного ієрархічного рівня. Між національними господарствами як початковими компонентами відліку і світовим господарством як їх граничною сукупністю можемо виділити щонайменше 5 територіальних рівнів ПССГ – субрегіональний, власне регіональний, макрорегіональний, супермакрорегіональний та мегарегіональний.На супермакрорегіональному рівні у світовому господарстві взаємодіють 3 торгово-економічні блоки: Європейсько-Західноазіатсько-Африканський, Азіатсько-Тихоокеанський і Всеамериканський. Перший з них володіє найскладнішою структурою, яка, однак, поза Європою знаходиться в стані постійної трансформації, “пошуку” оптимальних компонентів тощо. Макрорегіональні одиниці даного блоку мають різну конфігурацію. Один з варіантів макрорегіонів: Західно- й Центрально-європейський (а в ньому свої макрорегіони ЄС-25 і ЄЄР-29), СНД, Західноазіатський (країни Близького і Середнього Сходу) і Африканський. Інша конфігурація: Європейсько-Російський, Західно-й Центральноазіатський, Африканський. На регіональному рівні в Європейсько-Західно-азіатсько-Африканському блоці існує ряд господарських і торгово-економічних угруповань та об’єднань, жодне з яких (крім ЄАВТ, яка майже втратила свої функції, та ЦЄАВТ – Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі, яка так їх і не розвинулася у більш-менш солідну організацію, обидві через поступове “розчинення” у ЄЄР, а ЦЄАВТ – також у ЄС) не досягло суттєвого поступу у внутрішньорегіональному співробітництві (ОЧЕС, ЄврАзЕС, ЦАЕС, ОЕС, ГУАМ, ЄЕП, щонайменше 5 регіональних об’єднань в Африці, кілька – у регіоні Перської затоки й Червоного моря).
В Азіатсько-Тихоокеанському супермакрорегіональному торгово-економічному блоці найбільш сформованим є Східноазіатський макрорегіон, який базується на регіональній Асоціації держав Південно-східної Азії (АСЕАН) і таких “китах” світової економіки й торгівлі як Японія, Китай, Республіка Корея, Тайвань, САР Сянган. Керівниками незалежних держав даного макро-регіону прийняте рішення про поетапне створення своєрідного “Спільного ринку” східноазіатських країн. Крім цього, в даному блоці виділяються Південно-Тихоокеанський макрорегіон („на чолі” з Австралією) і регіональне об’єднання СААРК – Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії. Залученню Південноазіатського регіону до азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва мав би сприяти “План Коломбо” як спеціально створена координаційна організація країн Південної та Південно-Східної Азії.
Всеамериканський супермакрорегіональний блок складається з двох макрорегіонів – добре сформованого Північноамериканського (НАФТА) і Південноамериканського, який постійно шукає шляхи для формування загальноконтинентальної зони вільної торгівлі і, навіть, інтеграційного поля (хоч організації, покликані розвивати ці процеси – ЛАВТ, а далі й ЛААІ – існують давно). Між цими макрорегіонами у Центральній Америці і Карибському басейні діють два регіональні об’єднання – ЦАСР і КАРІКОМ. Активні інтеграційні процеси започатковуються у регіональній організації МЕРКОСУР. Крім цього у Південній Америці діють 3 субрегіональні угруповання.