Діяльність Володимира Кубійовича в Науковому товаристві імені Шевченка

   У чотирьох томах ЕУ-2 В.Кубійович публікує близько 70 статей (частина у співавторстві), присвячених різним галузям господарства України, її реґіонам і містам, окремим країнам світу тощо. Надзвичайно цікавою у теоретичному відношенні є стаття “Місто” у четвертому томі ЕУ-2 (співавтори В.Голубничий, Б.Кравців, О.Оглоблин).   Умови праці над ЕУ-2 були відмінними у порівнянні з працею над ЕУ-1. Головний редактор В.Кубійович, секретар Софія Янів та й сама редакція перебували у Сарселі, літературний редактор Іван Кошелівець — у Мюнхені. Тут у Мюнхені знаходилося пластове видавництво “Молоде життя” на чолі з Атанасом Фіґолем. Останній управляв фінансовими справами ЕУ. Друк ЕУ-2 теж здійснювався у Мюнхені. Проте були і позитивні сторони: редакція НТШ мала у Сарселі просторний будинок, бібліотеку (над її поповненням багато працювала дружина В.Кубійовича Дарія Сіяк), багатий пресовий архів, фото-архів, картографічну збірку тощо.

   Як відзначав В.Кубійович, ЕУ-2 є частковим доповненням, поглибленням і деталізацією інформацій, поданих в ЕУ-1. В порівнянні з ЕУ-1 словникова частина ЕУ характеризується такими особливостями:

   1) вона подає деякі інформації, що їх через брак місця не подано в ЕУ-1. Багато місця присвячено українській діаспорі в різних країнах.

   2) в ЕУ-1 інформації з різних ділянок українознавства подаю стосовно до всієї території України; в ЕУ-2 застосовано регіональний підхід, тобто тут подані відомості з географії, природи, історії, етнографії, культури та народного господарства окремих земель України. Звичайно, в ЕУ-1 матеріал розбитий на різні тематичні ділянки, а в ЕУ-2 матеріал з різних ділянок об’єднаний при характеристиці окремих географічно-історичних районів України.

   3) ЕУ-2 об’єднує й поширює відомості з першої частини, характеризуючи той самий предмет з різних поглядів. Наприклад, у статті “Місто” (20 стор.) знайдемо інформації про міста України з погляду географічного, історичного, правничого, економічного, культурного. У статті “Жінки” знаходимо характеристику українського жіноцтва з погляду історичного, соціального й демографічного, причому частину інформації про жіноцтво дано в окремій статті “Жіночий рух”;

   4) в ЕУ-2 подано такий детальний матеріал, як тисячі біографічних і географічних гасел, сотні нотаток, присвячених поодиноким історичним, політичним, правничим, культурним об’єктам тощо;

   5) маючи на увазі численних читачів, які першої частини ЕУ не придбали, словникова частина є в деякій мірі самостійним твором. Тому, не повторюючи, зрозуміла річ, оглядів з першої частини, тут замінено їх або короткими статтями, або у ряді випадків — великими хронологічними таблицями з відповідними коментарями, які мають чіткий перегляд явищ. З 5-го тому, щоб заощадити місце, у низці гасел пишеться лише про найновіші часи - з 1940 року, а на давніші читач посилається до ЕУ-1;

   6) з уваги на те, що ЕУ-2 виходить на еміґрації, в ній є детальніша інформація про українську діаспору та про зв’язки різних народів і країн з Україною.

   Заслугою В.Кубійовича у той час було те, що він зумів організувати великий творчий колектив авторів ЕУ, які були розкидані по усьому світі (понад 100 авторів). Сюди входили такі визначні вчені як Олександр Оглоблин, Юрій Шерех-Шевельов, Василь Маркусь, Всеволод Голубничий, Іван Лисяк-Рудницький, Богдан Кравців, Аркадій Жуковський, Іван Борщак, Олександр Шульгин та ін. Значну частину гасел, особливо невеликих прийшлось писати у самому Сарселі (тоді вони підписувались “Р.М.” — редакційний матеріал).

   У зв’язку з початком видання в Києві “Української Радянської Енциклопедії” (УРЕ) і виходом її перших томів В.Кубійович разом з В.Маркусем у 1961р. видає книгу “Дві енциклопедії”. Тут розкрито мотиви і причини видання УРЕ (серед останніх важливе місце займала поява за кордоном “Енци-клопедії Українознавства”, яку радянсько-большевицькі масмедії називали “націоналістичною”, “наклепницькою”, “брехливою” та ін. в тому ж дусі). Визначено характерні риси УРЕ: а) все в УРЕ під кутом т.зв. “російсько-українського єднання”, б) фальшивість, тенденційність і москвоцентристський підхід у висвітленні історичних проблем і подій, в т.ч. і щодо Західної України, в) більшовицька лайливість і пропагандивність на церковно-релігійну тематику, г) перекручення і однобокість у статтях щодо української культури, д) промовчування, перекручення і русифікація — це головні прийоми УРЕ (останнє стосується особливо визначення національної приналежності фактів культури, діячів культури, географічних назв тощо). Автори порівняли розподіл українознавчого матеріялу в ЕУ і УРЕ (в останній ширше репрезентовані статті щодо природи, географії, з охорони здоров’я, фізкультури, відомості з ділянки точних наук - третина, в той час як в ЕУ лише п’ята частина змісту і приблизно однакове місце в обох енциклопедіях відведено господарству у культурі. Проте в УРЕ зовсім або майже зовсім нема інформації про українське релігійне життя, про добу визвольних змагань, про історію західноукраїнських земель, про українську політичну еміґрацію та діаспору, про проблеми із сфери політики: цим гаслам в УРЕ відведено лише 3% змісту, в той час як в ЕУ - 28%). Багато гасел УРЕ майже дослівно повторюють статті з “Большой Советской Энциклопедии”, тобто є звичайним плагіатом.   У період 1952-1962рр. В.Кубійович виступив також двома німецькомовними статтями про “Енциклопедію Українознавства” (1957р.) та УРЕ (1962р.). Обидві вийшли у Мюнхені.