Дифузія технологічних інновацій: регіональний аспект

Pc ≥ Кн, (1)

де Рс - вартість капітального ремонту старих ОЗ;

Кн - ціна нових ОЗ.

Метод 1 приваблює своєю простотою. Визначення витрат, пов'язаних із черговим капітальним ремонтом, здебільшого не викликає труднощів, вартість нового обладнання нам відома, тому зіставити дві частини нерівності легко. Проте такий розрахунок не враховує низки обставин. По-перше, ремонт обладнання, як правило, не повертає цьому обладнанню повністю споживчої вартості (що відбивалася в техніко-економічних показниках експлуатації), яку воно мало, будучи новим. По-друге, не враховується моральне старіння, оскільки зіставляється лише вартість, а не споживна вартість. Очевидно, що цей критерій придатний лише тоді, коли капітальний ремонт спроможний забезпечити експлуатаційні показники на рівні нової техніки.

При 2 методі виходять із того, що собівартість продукції на старій техніці має бути вищою за приведені витрати, які припадають на одиницю продукції при використанні нової техніки:

ес ≥ mіn {Сн+Ен*Кн}, (2)

де ес - собівартість випуску продукції (без амортизаційних нарахувань) із допомогою старих ОЗ;

Сн - собівартість випуску продукції (з амортизаційними нарахуваннями) із допомогою нових ОЗ;

Кн - ціна нових ОЗ з урахуванням додаткових витрат на демонтаж старих ОЗ за мінусом виторгу від реалізації їх (якщо ці старі ОЗ можна продати).

Формула (2) позбавлена недоліків, характерних для (1), оскільки враховує експлуатаційні витрати на стару та нову техніку. Разом із тим, вона буде коректною лише тоді, коли не залишатиме поза увагою чинник часу. Тому критерієм заміни існуючого ООЗ новим буде менша величина його NPV у порівнянні з показником NPV нового ООЗ:

NPVs > NPVn, (3)

де NPVs – показник NPV існуючого ООЗ;

NPVn – показник NPV нового об'єкта ОЗ.У неперервному процесі удосконалення техніки нові ОЗ приходять на зміну старим, а найновіші - на зміну новим. Удосконалення ОЗ - процес, що не має меж. Сьогоднішні ОЗ перевершують вчорашніх, а завтрашні - нинішніх. Якщо досягнутий технічний прогрес спонукає діяти, то очікуваний у майбутньому - примушує зачекати. Треба визначити, чи не буде вигіднішим проминути сучасний етап розвитку техніки, перейшовши у певний момент часу від учорашньої техніки прямо до завтрашньої. У подібному випадку технічна застарілість парадоксальним чином (парадоксальним лише за зовнішнім проявом) виступає стимулом до тимчасового технічного консерватизму. Подібні проблеми особливо актуальні в галузях, які швидко розвиваються. Ситуація, коли “краще” виявляється ворогом “доброго”, повторюється в техніці безліч разів, і лише детальні економічні розрахунки, що базуються на довготермінових науково-технічних прогнозах і враховують фактор часу, допоможуть у кожному конкретному випадку розв'язати цю вічну суперечку. І, зрозуміло, в тих випадках, коли вона розв'язується на користь “кращого”, процес заміни неминуче сповільнюється. Таким чином, після того як інвестиції відіграли свою позитивну роль, вони можуть стати силою, що стримує розвиток, стимулом для підтримання застарілої техніки виробництва. У зв'язку з цим варто зупинитися на одному парадоксі, наведеному польським вченим Т. Котарбінським [36, c. 264]. Якийсь громадянин із країни, що відстає у технічному розвитку і прагне надолужити прогаяне шляхом інтенсивного наслідування, під час закордонної подорожі опинився в країні, де діють справжні джерела ініціативи винахідників і раціоналізаторів. Яким же було його здивування, коли він побачив там пристрої (наприклад, телефонні апарати, трамваї), примітивніші, ніж відповідні пристрої у його рідній країні. Він навіть готовий був вважати рівень розвитку своєї країни вищим у порівнянні з тією, відомою як зразок прогресу. І справді, фактичний стан виглядає дивним. Проте цей парадокс досить легко пояснити. У передовій країні телефонні апарати, трамваї було введено до того, як щось подібне змогли застосувати в інших країнах. Імітатори запозичили ці винаходи, додавши до них від себе деякі удосконалення, і зразу ввели покращені пристрої, обладнавши їх на порожньому місці. Можна було б очікувати, що раціоналізатори у розвиненішій країні негайно впровадять у себе апаратуру в новій формі, покращеній епігонами. Проте такий намір довелося б реалізувати не на порожньому місці, а там, де вже є хоч якоюсь мірою і застарілі, але все ж функціонуючі прилади, причому функціонуючі настільки справно, що зусилля, витрачені на заміну їх покращеними, не окупилися б.