Межі та завдання географії

Таким чином залишаються тільки найнезначніші суперечності, що їх легко можна усунути, і основне питання про завдання та межі географічної науки може бути вирішено тепер цілком певно і точно.

Дрібніші суперечності вчених щодо завдань та меж географії торкаються головним чином двох питань: 1) відносин географії до інших суміжних або допоміжних наук (закиди щодо запозичування матеріалів з інших наук) і 2) відокремлення від географії деяких самостійних наук (закиди, що це явище є ознака занепаду самої географії і що в географії не залишається свого власного змісту, як відокремити парости).

Дуже щільний зв’язок географії з суміжними науками існує безперечно, і географія справді запозичає деякі матеріали із цих наук, але закидати цього географії не можна, бо це є неминучий наслідок щільного зв’язку усіх наук, і так роблять інші науки. Поділ наук є штучний, умовний, і щільний неминучий зв’язок між ними (особливо між усіма природничими науками) дуже утрудняє їхнє розмежування, але це не стоїть на перешкоді, щоб їм бути окремими, самостійними науками. Астрономія, наприклад, щільно зв’язана з математикою (небесна механіка) і з фізикою (астрофізика), і поступ у розв’язуванні астрономічних проблем безпосередньо залежить од успіхів математики та фізики: геологія через фізичну геологію та петрографію щільно сполучається з фізикою та хімією, через палеонтологію — з ботанікою та зоологією; фізіологія рослин і фізіологія животин, маючи кожна свої окремі завдання і методи дослідження, як-найщільніше зв’язані з фізикою і з хімією (успіхи фізіології часто йдуть рівнобіжно з поступом органічної хімії) і т.д.; усі ці науки запозичають матеріали одна від одної. Так само й географія щільно зв’язана з суміжними науками: з астрономією (що між іншими студіює й нашу землю, як одну з планет), з вищою геодезією (наукою про форму землі, — про геоїд), з нижчою геодезією (картографією або мапознавством), з геологією (історією землі та всіх її морфологічних елементів), з метеорологією (що дає основи для кліматології), з зоологією та ботанікою (що дають матеріали для біогеографії), з антропологією, археологією, соціологією, історією, етнографією (що дають матеріали для антропогеографії). З обсягів цих суміжних наук географія бере деякі потрібні матеріали, але обробляє їх своїми методами, для своєї окремої мети, — долучає їх до своїх власних матеріалів. Особливість географічного методу визначається трьома напрямами: 1) у географії всі матеріали неодмінно упорядковується у просторі, пристосовується до так званих географічних координат і всі висновки робиться на підставі цього географічного розподілу або розпологу фактичного матеріалу (цього не робиться по інших науках); 2) географія досліджує в літосфері, гідросфері та атмосфері тільки морфологичну сторону (форми мас), а не їхній склад (різниця від петрографії та інш.); 3) по всіх галузях географії студіюється саме лише сучасні факти та явища, а не минулі (різниця від геології та історії). Такий особливий метод дослідження, не вживаний в вищих науках, надає географії особливого характеру і цілковитої самостійності.Ступеневе відокремлення від географії поодиноких її галузей вважали за ознаку занепаду географії, але з такою думкою не можна погодитися, бо такий самий процес диференціації та відокремлення галузів бачимо саме по всіх тих науках, що здатні до дальшого розвитку; тому цей процес є, навпаки, ознакою розквіту науки, а не її занепаду. Так з обсягу колишньої обширої мінералогії перш за все відокремилася з часом геологія, а сама мінералогія вже розпалася на цілу низку самостійних паростків, що мають свої окремі цілі і методи дослідження, — на кристалографію, кристалофізику, кристалохімію, генетику мінералів, систематику мінералів та ін.; з обсягу геології відокремилися петрографія, стратиграфія, динамічна геологія, палеонтологія; з ботаніки та зоології виросли окремі науки — анатомія рослин, гістологія, порівняльна анатомія животин, фізіологія рослин і животин, ембріологія, екологія та ін. Так само і з обсягу загальної географії відокремилися астрономічна географія, картографія, геофізика, метеорологія. Такий зріст диференціації є цілком природне явище і являє собою ознаку життєздатності та сили науки, здатності її до дальшого розвитку.

Той закид, ніби як відокремляться галузі в обсязі географії, то не залишиться досить матеріалів для самостійної науки, теж цілком несправедливий. В обсязі географії, як відокремляться лише вище названі її парости, залишається чимало ще обширих, важливих відділів, що становлять зміст сучасної географії, належать саме до неї і ніяк не може бути прилучено їх до будь-якої іншої галузі науки. Такими відділами географії є: 1) фізична географія, що поділяється на геоморфологію або морфологію земної поверхні (у старовину її називали орографією), гідрологію суходолу (підземну гідрологію, потамологію, лімнологію, гляціологію), гідрологію моря (або океанологію) і кліматологію; 2) біогеографія (фітогеографія та зоогеографія) і 3) антропогеографія. Крім цих відділів, що становлять разом загальну географію, до обсягу землезнавства ще від старих часів (від часів Геродота) безперечно належить описова або спеціальна географія (країнознавство).

Отже ми бачимо, що географія, не вважаючи на її щільний зв’язок з іншими науками та на відокремлення від неї різних галузів, має свій особливий зміст, власний матеріал для дослідження, свої окремі методи дослідження та свої самостійні завдання та цілі. Об’єднуючи всі вище наведені уваги, маємо таке визначення або сформулювання завдань сучасної географії: