Межі та завдання географії

Ідеї Гумбольдтові дали імпульс для енергійного розроблення паростів фізичної географії численним вченим різних країн — фізикам, метеорологам та геологам (праці Дове, Кемца, Бюїс-Бальйо, Пульє-Скропа, Кавендіша, В. Томпсона, Малета, Зеебаха, де-Росі, Морі, Уевеля, Лайеля та інших).

Проти цього фізичного напряму в географії виступив у другій половині минулого століття Оскар Пешель (1876–1885 рр.). Вихованням та освітою своєю він був правник (юрист), здобув ім’я як автор праць з історії географії, з культурної географії та з народознавства. Пешель дуже суворо й гостро критикував однобічність Ріттерової школи, особливо “географічну теологію” його учнів, визнаючи такий напрям у географії за марний та навіть шкідливий: за основне завдання “порівняльного землезнавства” він вважав вивчання морфології земної поверхні на підставі порівняльного методу, встановлення географічних гомологій та порівняльне вивчення мап: останнє веде, на його думку, до з’ясування будови та генези форм земної поверхні: але в наукових своїх працях Пешель відходив від цих принципів, даючи перевагу елементам історичному та антропологичному; отже він мимоволі був продовжник Ріттерової школи.

Від часів критичних праць О. Пешеля географи поділилися були на дві окремі школи, що їх відомий історик та методолог Герман Вагнер запропонував назвати дуалістами й унітаріями. Дуалісти визнають рівноправність в обсязі географічної науки елементу фізично-біологічного (природничого) та історично-антропологичного, а унітарії зовсім виключають із землезнавства людський елемент, зачисляючи його цілком до обсягу історії, етнографії та статистики. За давніх часів справа стояла трохи інакше: існувало теж дві школи, що з них одна намагалася внести в географію виключно елемент точних наук — астрономії та математики (представником цієї школи був Анаксімандр Мілетський та його учні), а друга школа вносила в географію тільки елемент історичний (основоположником її був Геродот). Тепер елементу точних наук у географії ніхто вже не відкидає і змагання йде тільки про другий елемент — історичний.Із сучасних видатних географів до унітаріїв прилучився раніш за інших Зупан (1876 р.). Спочатку він зовсім виключав був антропологічний елемент із обсягу загального землезнавства і переважної ваги в географії надавав геологічним даним; до обсягу загальної географії він зачисляв метеорологію, кліматологію, океанографію, динаміку суходолів (себто так звану динамічну геологію), морфологію суходолів та географічне розповсюдження рослин і животин; математичну географію та антропологію він визнавав за самостійні науки, що не належать до обсягу географії. Але пізніше Зупан змінив свій погляд і року 1889 виступив енергійним оборонцем великої ваги культурно-історичного елементу в обсязі спеціальної географії (країнознавства, Landerkunde). У хорології (науці про географічне розповсюдження елементів) за провідні точки він вважав: 1) визначення, характеристику та з’ясування причин географічних протилежностей і 2) дослідження впливу цих протилежностей на матеріальну культуру та політичне життя мешканців певної країни за минулих часів (історія) і за сучасної епохи.

До числа дуалістів з-поміж сучасних географів належать, як відомо, такі видатні вчені, як Елізе Реклю (в його “Geographie universelle”), Кірхгоф (у виданому під його керуванням обширному творі “Unser Wissen von der Erde”) і Сіверс (в описі п’яти частин світу, що він його зредагував).

Року 1883 новий погляд на завдання та межі географії висловив відомий мандрівник, геолог та географ (колишній професор географії в Берлінському університеті) Ф. Ріхтгофен. За завдання географії Ріхтгофен визнає студіювання земної поверхні, і тому пропонує змінити звичайно вживану назву географії (що її дав був К. Ріхтер) “Erdkunde” — землезнавство — новою назвою — “Erdoberflachlenkunde” — наука про земну поверхню. Загальну географію він поділяє на три відділи: 1) фізичну географію — дослідження літосфери, гідросфери та атмосфери (або орологію, гідрологію з океанологією та метеорологію з кліматологією); 2) біогеографію (науку про географічне розповсюдження рослин та животин) і 3) антропогеографію (цю останню відокремлюється від біогеографії з огляду на недостатність самих суто-біологічних законів для того, щоб з’ясувати діяльність людини як наслідок здібності її до культури й перемоги над природою в багатьох випадках). Усі ці відділи географії Ріхтгофен пропонує студіювати з чотирьох поглядів: 1) морфологічного погляду (щодо форми); 2) гилологічного (щодо складу); 3) динамічного (щодо діяльності) і 4) генетичного (щодо походження або способу утворення). До спеціальної географії Ріхтгофен зачисляє країнознавство, в якому повинен мати перевагу (на його думку) синтетичний метод. Астрономічну або математичну географію він визнає за незалежну допоміжну науку до загальної географії; так звану “політичну географію” він не визнає за окрему науку і вважає її за частину антропології, що є злучною ланкою між природознавством та історією. За термінологією Г. Вагнера, Ріхтгофен належить до дуалістів.

Рішучим супротивником Ріхтгофенових поглядів і крайнім унітарієм був Герланд (1887 р.). Хоч саме він був етнограф, проте висловився за виключення з обсягу географії антропологічного елементу (що, на його думку, є предмет окремої науки) і обстоював студіювання в географії не тільки земної поверхні, а й усієї земної кулі, бо поверхню не може бути відокремлено від внутрішніх частин землі, і чимало явищ на поверхні спричиняє діяльність підземних сил (наприклад, вулканічні явища, землетруси, горотворчі процеси, земний магнетизм та ін.). Герланд виключав розгляд людських явищ навіть із обсягу країнознавства (це вже крайня однобічність), а до загальної географії зачисляв і астрономічну географію; від географів він вимагає, щоб вживали вони тільки математичних та фізичних методів дослідження і щоб мали спеціальну математичну підготовку. Географія, на думку Герланда, повинна бути наука точна і рівночасно повинна мати переважно практичний, а не теоретичний характер. Він поділяє географію на математичну (астрономічну) географію, геофізику, біогеографію та локалізовану географію — країнознавство.Відомий географ та геолог Альбрехт Пенк, що заснував географічний інститут у Відні, а пізніше заступив Ріхтгофена (після його смерті) у Берлінському університеті, приєднався теж до унітаріїв (1891, 1892 і 1894 рр.). Як геолог спеціальністю своєю Пенк висуває на перший план вивчання літосфери (неорганічної частини землі) та її змін. Згідно з поглядами Пенка, географія є наука про земну поверхню, себто про розподіл та взаємну причинову залежність явищ у літосфері від явищ у гідро-, атмо- і біосфері; різниця між загальною географією та так званою динамічною геологією є тільки кінцева їх мета, — тільки те, що географія повинна студіювати зміни літосфери щодо виникнення нових форм, а геологія студіює ті самі зміни літосфери щодо утворення нових покладів (гірських порід). Географію Пенк поділяє на загальну та спеціальну (країнознавство); в обох паростках географії він ставить на перший план не розподіл у просторі, а причини явищ. Антропогеографію він зачисляє цілком до країнознавства. До Пенкових поглядів приєднавсь і бельгійський географ Ренар (1898 р.)