Територіальна структура мінерально-сировинних ресурсів Поділля
Районування мінерально-сировинних ресурсів Поділля до цього часу не проводилось. Нечисленні роботи, у яких подається економіко-географічна характеристика мінерально-сировинної бази держави [ 1, 2, 3 ], приділяють даному регіону надто мало уваги, очевидно, зважаючи на відсутність у ньому значних покладів стратегічної сировини загальнодержавного значення. Поділля, справді, виділяється в основному запасами переважно будівельної сировини. Однак, зважаючи на помітні темпи зростання виробництва в останні роки якраз у будівельній галузі, що потребуватиме у найближчій перспективі освоєння нових сировинних баз, а також враховуючи той факт, що мінерально-сировинна спеціалізація регіону останнім часом суттєво міняється за рахунок відкриття значних покладів, насамперед, агрохімічної ( зернистих фосфоритів, апатитів, глауконітів, сапонітів ) та технологічної ( плавикового шпату, графітів, гранатів та ін. ) сировини, необхідно переглянути точку зору щодо неперспективності мінерально-сировинної бази регіону.
Районування мінерально- сировинних ресурсів Поділля здійснене нами за відомою методикою [ 2,3 ] із врахуванням місцевої специфіки і повинно сприяти оптимізації територіальної структури промисловості подільських областей на основі раціонального використання їх мінеральної бази, визначенню перспектив та напрямків розвитку мінерально-сировинного комплексу регіону.
Виділені нами територіальні мінерально-сировинні структури (субрайони, макрокущі, кущі ) ( рис. 1 ) виявляють досить чіткі закономірності у просторовому розташуванні різних видів мінеральної сировини на території регіону. Для кожного із шести мінерально-сировинних субрайонів ( райони, згідно із класифікацією [ 2 ] ) характерний певний комплекс мінеральних ресурсів, основних та підпорядкованих, своя специфіка у їх розташуванні, генетичний зв’язок із певними стратиграфічними горизонтами та структурно-геоморфологічними районами, що може бути використане як при плануванні пошукових робіт на окремі види сировини, так і для вирішення питань оптимізації інфраструктури регіону. Усі субрайони відносяться до так званого мішаного типу, тобто запаси мінеральної сировини зосереджуються в їх межах у вигляді макрокущів, кущів та окремих родовищ.
Перший мінерально-сировинний субрайон (Північно-Східний або Вінницький) охоплює північно-східні райони Хмельницької (Шепетівський, Полонський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Летичівський) та центральні, північні і східні райони Вінницької областей (рис.1.). Субрайон розташований на південно-західній околиці Українського щита, що визначає специфіку мінеральних ресурсів території. Основною сировиною тут є переважно гранітоїди (граніти, гранодіорити, мігматити, чарнокіти) та інші кристалічні породи, які використовуються як бутовий камінь та щебінь. Частка каменю будівельного різко домінує у мінерально-сировинному балансі майже усіх адміністративних районів території. Окрім каменю будівельного, в Північно-Східному мінерально-сировинному субрайоні поширені глинисті породи, як сировина для будівельної кераміки, пісок будівельний, камінь облицювальний, торф, буре вугілля. Специфічними видами сировини, типовими лише для даного субрайону, є первинні каоліни, які розвиваються по гранітах, а також графіт, гранат, пеліканіт, флогопіт.
У межах субрайону нами виділено два макрокущі: Козятинсько-Іллінецький та Жмеринсько-Калинівський і Шепетівський кущ.
Козятинсько-Іллінецький макрокущ охоплює північно-східні райони Вінницької області: Козятинський, Погребищенський, Липовецький, Іллінецький та північну частину Калинівського. Крайню північну частину макрокуща (північ Козятинського району) займає Козятинський кущ. Визначальну роль тут відіграють компактно розташовані поклади, в першу чергу, первинних каолінів. Тут зосереджені найбільші каолінові родовища Поділля: Велико-Гадоминецьке, Глухівецьке, Жежелівське та інші, які мають загальнодержавне значення. Висока якість каолінової сировини, великі запаси, компактне розташування родовищ, сприятлива кон’юнктура внутрішнього і зовнішнього ринку зумовлюють доцільність спеціалізації регіону на її видобутку, збагаченні та переробці. Каолінові родовища, однак, не відрізняються комплексоутворюючою здатністю. В межах куща експлуатується велике родовище облицювальних гранітів (Жежелівське), відкрито також велике родовище мінерлаьних кремнієвих вод (Козятинське).
На території макрокуща розташовані також перспективні поклади пеліканітів (на півночі Калинівського району), опалу, які чекають освоєння, багато родовищ гранітоїдів (особливо в Калинівському районі), які розробляються на щебінь і бутовий камінь, відомі численні прояви каолінів у Погребищенському, Липовецькому та Іллінецькому районах. У Липовецькому районі давно розробляється Турбівське родовище каолінів. Таким чином, Козятинсько-Іллінецький макрокущ, зважаючи на його мінерально-сировинну спеціалізацію, можна розглядати як один із найперспективніших у регіоні.Жмеринсько-Калинівський макрокущ займає територію Жмеринського, Вінницького, пінічну частину Тиврівського та південну частину Калинівського районів. У його межах можливе виділення трьох невеликих кущів: Жмеринського, Вінницького та Калинівського.
У Жмеринському кущі основною мінеральною сировиною є гранітні породи Демидівського, Володимирівського, Браїлівського та інших родовищ, придатні для виробництва щебеню і буту, розташовані компактно. Розробляється лише велике Демидівське родовище. Неподалік експлуатується також значне за запасами Рівське родовище вапняків для вапна. Відомі також нечисленні поклади вапняків-меліорантів та родовища сировини для будівельної кераміки.