Історія поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження

Позиції С.Рудницького як гуманіста знайшли вираз у розвитку вчення про антропогеографію як науку, що „досліджує причинні зв’язки людини до всіх головних географічних явищ: твердої поверхні, вод, атмосфери, підсоння (клімату), рослинного і тваринного світу” [21]. Як видно, в працях вченого відтворились передові думки того часу, що були викладені нами вище. Гуманістичними цінностями наповнені думки про роль та функції географії в культурологічному та народознавчому аспектах як провідної області людського знання і культури, як чинника формування духовності українського народу. Присвятивши все життя утвердженню національної української ідеї, С.Рудницький наповнював її змістом всі свої географічні твори, тим самим пов’язуючи гносеологічний та гуманістичний (культурологічний) зміст науки [10].

Хорологічна концепція та гуманістичні ідеї про сутність і значення географії складали також основу наукового вчення Павла Тутковського. На його думку, завдання географії полягає у „пізнанні Землі в цілому, вивченні обличчя Землі в її сучасному стані у всіх його галузях з точки зору розподілу сучасних фактів і явищ у просторі та аналізу їх генезису” [9]. На думку Тутковського, географія є цілісною наукою, певною системою знань про простір, що перебуває у внутрішній єдності і взаємопов’язаності. Отже, ідея єдиної географії (суспільно-природничої) знаходить у нього своє підтвердження та розвиток.

Продовжувачем справи С.Рудницького став академік Володимир Кубійович. Суть географічної науки він вбачає в описі окремих земель та їх частин як з природничої, так і з економічної точок зору. Географічні наука включає в себе, на думку Кубійовича, аналіз „природних феноменів, промисловості, сільського господарства, лісового господарства, транспорту, торгівлі, людності і селищ людських” [12]. Будучи видатним картографом, Кубійович працював як над окремими картами українських земель, так і над „Атласом України і сумежних країв”, зміст якого стверджував єдність географічних досліджень природничого та суспільного напрямків, їх розвиток на національному ґрунті, піднесення національної ідеї українства.

Гуманістична та громадська цінність досліджень Кубійовича полягає в науковому обґрунтуванні географічних аспектів української державності. В його працях знайшли відображення ідеї соборності і цілісності України в її етнічних межах, необхідність утворення єдиної національної держави [12].

Ідеї Рудницького, Кубійовича та Тутковського знайшли своє відображення в працях фундатора української економічної географії К.Г.Воблого та видатного економіко-географа Антона Синявського. Вчені підтримували хорологічний напрямок досліджень географії, відстоювали ідею єдності науки, необхідності дослідження причинно-наслідкових зв’язків географічної реальності, передумов і факторів, територіальної структури та організації господарства [2;3;16]. Економічна географія, на їх думку, базується на загально-географічних методологічних засадах, тому визначення її предмету, змісту та структури проводилось, виходячи з досвіду попередніх природничих географічних досліджень. „Завданням географії є не лише подання географічних відомостей, з’ясування географічного ландшафту взагалі, але й дослідження впливу природних факторів на економіку, встановлення залежності теперішнього просторового розміщення господарчих форм на території” [20]. Праці Воблого та Синявського надавали глибокий практичний зміст географічним дослідженням. З їх допомогою вчені, відходячи від традиційної описовості, підійшли до розробки дієвих концепцій збалансованого розвитку „господарства людини та її продукційних сил” на основі ефективного використання наявних передумов і факторів.У формуванні світоглядної ідеї географічних знань важливе місце належить проф. А.Синявському. Своїми працями він сприяв формуванню, за його словами, „географічного, або економгеографічного світогляду”, розвивав ідею географічної картини світу через пізнання відповідних просторових законів, прищеплював загальну економіко-географічну культуру і економіко-географічне мислення на основі „здобутих знань через оволодіння прийомами та осягнення економіко-географічного простору і відповідної раціональної поведінки в ньому” [20].

Слід зазначити, що думки фундаторів української географії тривалий час були заборонені та забуті. На українських географів радянського періоду дослідження істотний вплив мала концепція А.Григор’єва про географічну оболонку як інваріантний об’єкт вивчення географічних наук (1932 р.), що суперечила хорологічним та гуманістичним ідеям Геттнера [15]. У радянський період відбулась дегуманізація географічного знання, „розкол” географії на природничий та суспільний напрямки (який активно підтримувався такими вченими, як А.Григор’єв, В.Б.Сочава, О.Г.Ісаченко та ін.) [11].

У другій половині 20 ст. у географічних дослідженнях починає переважати системна (геосистемна) парадигма. За визначенням радянських українських вчених того часу, географія „є системою наук про географічну оболонку, господарство і населення земної кулі, окремих її районів і країн” [15]. Завданням географії, за визначенням О.М.Маринича, має бути „дослідження природно-територіальних комплексів і виробничо-територіальних комплексів та їх компонентів з метою раціонального використання природних ресурсів, доцільного розміщення виробництва і забезпечення сприятливого для життя людини навколишнього середовища” [14]. Отже, географія поступово втрачає свій філософсько-гносеологічний зміст, її дослідницький апарат спрощується із широким застосуванням формалізованих методів дослідження, що притаманні природничим наукам. Частка гуманістичних знань у географії залишалася вкрай незначною, їх місце займали кількісні дослідження та дисциплінарна дисипація.