Історія поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження

Разом із Страбоном питаннями землеопису займалися в різні часи такі відомі вчені стародавнього світу, як Геродот, Фукідід, Полібій. До кола їх інтересів входили переважно історичні питання, однак у своїх працях ці вчені неодноразово звертались до географії (в тому числі і сучасної) тої місцевості, яку вони характеризували. Проте з часом географія поступово віддаляється від традиційного опису земель, все більше набуваючи рис науки про причиннонаслідкові зв’язки між різними процесами і явищами в житті природи та суспільства [4]. Так, Гіппократ у своїх творах висловлює певні міркування про вплив клімату і середовища на людину, про походження вітрів та розливів Нілу. Анаксімандр намагається звести всі земні та космічні явища до процесів руху. Аристотель у своїй „Метеорології” аналізує причини виникнення різних атмосферних явищ, розмірковує про елементи, небесні світила, світовий ефір, властивості тіл. Посейдоній досліджує кліматичні пояси, припливи та відпливи. Дікеарх проводить геометричні виміри гірських вершин. Сенека розбирає руслові процеси великих річок, походження дельт та ін. Таке одностороннє розуміння сутності географічної науки викликало значний спротив з боку Страбона, Полібія та їх прихильників, які вважали географію більш універсальною і вбачали в часткових дослідженнях лише вступну частину до загального землеопису [1].

У Середньовіччі географія перебувала у занепаді. Опис земель та їх картографування, засновані в античній школі, визнаються ненауковими, оскільки суперечать догматам середньовічної теології. Географічні погляди складаються в цю епоху лише під впливом Біблії та деяких залишків класичної еллінської школи. Наукові знання цього часу залишаються мізерними. До нас не дійшли згадки про визначення суті географії та кола її питань у цей час. Водночас в епоху середньовіччя поступово накопичувався емпіричний матеріал, збирались та аналізувались відомості про нові землі та країни, особливо під час хрестових походів (1096-1270). Останні мали не лише військове значення, - вони збагатили європейські країни новими знаннями, поширеними в більш цивілізованому на той час арабському світі.

Термін „географія” в середні віки майже повністю вилучається з обігу. В монастирських школах географічні знання подавались під назвою „геометрія”, хоча до їх складу входили відомості про різні країни світу. Частіше за все географічні трактати того часу мали описові назви, які стосувались радше релігійної філософії: „Про природу речей”, „Про природу країн”, „Про виміри земного круга” тощо. Галузеві дослідження окремих причиннонаслідкових зв’язків між явищами природи були майже припинені. Певні міркування з цього приводу простежуються у трактатах Данте, Григорія Богослова та Єфрема Сиріна, проте зводилися до часткових висновків про суть окремих явищ природи (вулканізм, землетруси).

Тільки в арабському світі у цей час з прихильністю ставляться до праць античних географів, перекладають Птоломея, здійснюють виміри відстаней, складають карти. Проте формування власного погляду на географічні науки тут так і не відбулося.Кінець 15 – початок 16 століття, названий епохою Великих географічних відкриттів, став також періодом відродження наукової географії. Із накопиченням величезної кількості емпіричної інформації про нові відкриті землі, розвивається система їх картографування, що базується на принципах побудови і традиціях школи Птоломея. Однак, картографи того часу Герард Меркатор (Кремер) та Ортелій пішли набагато далі, побудувавши свої власні проекції карт, створивши карти та Атлас світу. Ці емпіричні дослідження дали змогу видатному вченому Варенію (Вареніусу) видати свою „Загальну географію”. Ця праця, базуючись на поглядах стародавніх філософів, відрізнялась від них концептуально новим тлумаченням суті географії та кола її досліджень. Заперечуючи засилля в географії астрономічних досліджень, Вареніус розглядає в своєму творі властивості самої Землі та окремих частин її оболонки, зональний розподіл тепла та світла, а також співвідношення різних місцевостей одна до одної. Географія Вареніуса має чітко виражений краєзнавчий характер, що поєднується із загальним землеописом лише в тій частині, яка стосується характеру поширення рослин і тварин, а також окремих природних явищ.

Сутність географії, за Вареніусом, – це, перш за все, вербальний (та, частково, картографічний) опис окремих країн і земель на основі чіткої систематизації знань про них. Об’єктом географії, на думку вченого „є круг земноводний... Географія є вчення математичне, змішане, яке земноводного кругу і частин його афекції, тобто властивості і дії до кількості приналежних, тобто фігуру, місце, кількість, рух, небесні явища та інші близькі властивості описує” [18].

Вареніус чи не вперше застосовує в географії ідеї сумативної концепції (за проф. Д.Анучіним - системної), вважаючи географічне дослідження тільки тоді науковим та виваженим, якщо воно відповідає чітко розробленій програмі дій [4]. Окрім сумативного підходу, в працях Вареніуса був широко застосований порівняльний метод дослідження, що став згодом одним із найпоширеніших в описовій географії.

Поряд із вченням Вареніуса розвивався математичний напрямок в географії, представлений працями астрономів Кассіні, Річчолі, Т.Мейєра та ін. Проте їх дослідження мали переважно дотичний до географії характер та істотно не впливали на сутність та гносеологічні підвалини науки. Єдиною думкою, яка, на наш погляд, мала істотний вплив на формування географії того часу та забезпечила перехід до нового тлумачення її сутності, стали міркування А.Бішінґа, стосовно подвійного (природничого і суспільного) характеру географії. Ще у 1860 році він визнавав, що географія „є ґрунтовним повідомленням про природничий і суспільний стан Земної кулі, що заселена нами” [18]. Ця позиція закріпила за географією її подвійний суспільно-природничий характер, давши змогу в подальшому розвивати вчення про тісну взаємодію людини і довкілля. Проте згодом думки про подвійність об’єкту вивчення географії призвели до певного розколу серед вчених, поділивши їх на прихильників моністичної та дуалістичної концепції сутності цієї науки [7].