Історія поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження
Географічна наука виникла ще за часів ранньої античності, приблизно з 6 ст. до Хр. Із розвитком цивілізації вона інтенсивно вдосконалювалась, істотно змінювалась її сутність, об’єкт і предмет дослідження, а також структура, основні завдання та місце в системі наук. Сучасна географія стоїть на порозі нового постдисциплінарного знання, яке тісно пов’язане з гуманізацією науки, відновленням її людиновимірного характеру, а також з об’єднанням фундаментальних засад та пізнавальних можливостей в єдиній науковій системі з метою цілісного осмислення картини світу та формування глибокого практичного змісту наукових досліджень. В контексті такого переходу, дослідження історичних підвалин виникнення і формування поглядів на географію, аналіз її першооснов та векторів трансформації набуває особливої актуальності.
Саме тому об’єктом даного дослідження є географія як наука, а предметом - історія розвитку поглядів на її сутність, об’єкт і завдання дослідження.
Погляди на сутність географії висловлювали в своїх працях вчені різних епох. Особливої уваги заслуговують праці Стратона - одного з основоположників науки, Б.Вареніуса, А.Геттнера, А.Гумбольдта, Дрепера та ін. Серед українських вчених сутність географії найбільш повно висвітлена в працях С.Рудницького, П.Тутковського, В.Кубійовича, К.Воблого, А.Синявського, О.Маринича, М.Пістуна. Питання трансформації географічної науки у контексті формування гуманістичної парадигми розглядаються в працях Д.Замятіна, Ю.Голубчикова. Дослідження історії поглядів на географію проводили Д.Анучін, Ю.Саушкін, О.Ісаченко, Н.Мукітанов. Однак, комплексного історичного аналізу формування та розвитку поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження та розвитку української наукової думки у світовому контексті ще детально не проведено.
А тому метою даного дослідження ми обрали аналіз поглядів на сутність географії з історичної точки зору, а також визначення подальших напрямків розвитку географічних досліджень при переході на засади гуманістичної парадигми. Основним завданням дослідження є висвітлення еволюції трактування географії, її об’єкту та основних завдань дослідження в працях видатних вітчизняних та зарубіжних вчених.
Відомо, що географія як наука веде свій початок від філософів античної Греції (Аристотеля, Ератосфена, Стратона, Птоломея), хоча окремі розрізнені географічні знання дослідники знаходять ще в державах стародавнього сходу [14]. Її походження від грецьких слів „γέα” – земля і „γράφω” – пишу означає, за тлумаченням Дмитра Анучіна, розуміння цієї науки як „опису” або „зображення” Землі [1]. Саме в останньому змісті цей термін широко використовувався у стародавні часи.
Клавдій Птоломей, наприклад, в своєму трактаті „Географія” визначає цю науку як мистецтво зображувати Землю, тобто складати географічні карти. Ці міркування Птоломея базуються на практиці складання греками описів земель, так званих „періодів” або „об’їздів”, які, щоправда, мали лінійний характер зображення території і зводились до картографування головних водних та сухопутних шляхів між поселеннями (периєгезів) або узбережжя морів (периплів).
На думку Ератосфена, географія мала б описувати Землю завдяки використанню наявного на той час астрономічного досвіду та математичних знань. Сам вчений намагався довести таким чином думку про своєрідну „геометрію простору”, розробляючи та уточнюючи географічні карти, аналізуючи відстані між населеними пунктами та їх взаємну орієнтацію за допомогою астрономічних спостережень, а також здійснюючи землеопис „вглиб” території. Використання математики та астрономії допомогло Ератосфену визначити дугу меридіана та нахил екліптики Землі, доволі точно оцінити величину Земної кулі та межі розподілу ойкумени. Думки Ератосфена про математизацію географічних досліджень відстоювали Гіппарх (увів географічні координати), Анаксімандр та Арістагор Мілетський (розробили округлу модель Землі), Помпоній Мела та ін.
Однак один із найбільш відомих засновників географії Страбон доволі критично ставився до такого спрощеного розуміння географічної науки. Не заперечуючи необхідності складання периплів та периєгезів, математичного та астрономічного аналізу відстаней між об’єктами на картах, він більше схилявся до тої думки, що географія має не лише „зображувати” відмінності окремих територій (займатися переліком гаваней, дослідженням узбережжя тощо), а, передовсім, займатися описом окремих країн, їх людей та умов життя в них.Вважаючи Гомера першим географом, Страбон неодноразово підкреслював, що в його творах аналіз відстаней і межі окремих територій пов’язані з описом їх клімату, природи, мешканців та їх побуту і звичаїв. Свій власний погляд на сутність географії, Страбон виразив у перших розділах своєї книги, де стверджувалось, що „географія... входить до кола занять філософа. Користь від географії різноманітна: її можна використовувати не лише для діяльності державних людей або володарів, але й для науки про небесні явища, про явища на землі та на морі, про тварин, рослин та все інше, що можна зустріти в різних країнах. Корисність географії припускає наявність в географі також філософа – людини, яка присвятила себе дослідженню мистецтва жити, тобто щастя” [24]. Твердження Страбона про географію як „науку про щастя” істотно вплинуло на подальший розвиток універсальних методів землеопису, які ставили за мету не лише механічне копіювання об’єктів на географічних картах, але також вивчення самої території дослідження, її природних та суспільних характеристик.