Історія поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження

Ідеї Вареніуса отримали своє продовження в працях Александра Гумбольдта. Сприйнявши думку Вареніуса про застосування в географії порівняльного методу, а також про системний вербальний опис окремих країн та земель, Гумбольдт наповнив її ідеями гуманізму та людського виміру. У ряді своїх фундаментальних робіт вчений показує світ як природне ціле, що рухається та оживляється внутрішніми силами й намагається поєднати дух класичного ідеалізму та природничих наук, що піднімались до філософії. В своїх працях „Entwurf einer physischen Weltbeschreiburg” та “Ansichten der Natur” А.Гумбольдт представив цілісну наукову картину світу, яка мала яскравий прояв гуманістичних цінностей, що базуються на глибокому науковому аналізі [5]. Географія, на думку вченого, має бути спрямована не на детальний опис земель або їх картографування, а, передовсім, на вивчення самої людини, її зв’язку з природою країн, її місця у природній системі [4]. Таким чином, Гумбольдт спирається в своїх працях на думки Страбона, а також Демокрита, який першим звернув увагу на вплив навколишнього середовища на людину та процеси їх взаємодії.Подібні думки висловлював також німецький географ Карл Ріттер. В основу географії ним були поставлені людинознавчі елементи: культурний, історичний, етнографічний та ін. Ріттер, на відміну від своїх попередників, зробив спробу визначити завдання географії, її роль та значення серед інших галузей знань. На його думку, географія є не лише суто описовою наукою, але, перш за все, наукою пояснювальною, що свідчить про її глибокий гносеологічний зміст. У своїх працях Ріттер відроджує ідеї Страбона щодо філософського та історичного наповнення географії, а також щодо універсальності методу опису території [9]. Ріхтер, як і Гумбольдт, розглядає людину та природне середовище в їх єдності. Однак вчений відмовляється від звичайного сумативізму і закладає початки системного аналізу географічних процесів і явищ. Географія, на його думку, має вивчати Землю як результат взаємодії і розвитку декількох природних сфер.

Ідеї системності, принесені в географію Ріттером, поширюються в працях інших вчених того часу. Так, у В.Докучаєва ми знаходимо таке визначення науки: „Природа і людство розвиваються у нерозривній єдності згідно з певними закономірностями, що складає предметну галузь географії” [18]. Ф.Ріхтгофен конкретизує це тлумачення Докучаєва у такий спосіб: „Завдання географії – дослідити тверду земну поверхню у зв’язку з гідросферою та атмосферою за чотирма принципами: за формою, речовим складом, неперервним перетворенням і виникненням, при цьому провідною лінією є взаємні відношення трьох царств природи між собою та земною поверхнею; дослідити рослинний покрив та тваринний світ у їх відношеннях із земною поверхнею, що базується на тих самих принципах; дослідити людину і її матеріальну та духовну культуру з того самого погляду і за тими самими принципами”.

Окрім ідей системності, Ріттер збагатив географію просторовими (хорологічними) ідеями, які отримали детальний аналіз у працях Альфреда Геттнера. Розглядаючи сутність та завдання географії, А.Геттнер писав, що „географія є наукою про простір в тому змісті, в якому історія є наукою про час” [4]. Отже, завданням географії має бути, перш за все, вивчення розміщення різноманітних географічних об’єктів в просторі і відносно один одного. Ці ідеї беруть свій початок від концепцій І.Канта, який протиставляв географії історію і зазначав, що „географія є наукою, яка описує просторове поширення явищ, що існують у даний час” [22;23]. Проте Геттнер каже, що географія має не лише обмежуватись описом окремих територій, вона має встановлювати також причинні зв’язки між процесами і явищами, розглядати аспекти „співіснування та взаємодії різних царств природи та їх різноманітних форм” [4]. Отже, концепція Геттнера не є суто описовою, як її намагалися представити деякі радянські вчені, вона містить елементи аналізу та синтезу, що базуються на логіці та ідеях системної парадигми. Цю ідею поділяли такі відомі вчені, як В.Бунге, Ф.Шеферк та ін.

Крім хорологічного підходу до розуміння сутності географії, Геттнер неодноразово наголошував на її естетичних якостях та мистецькому аспекті дослідження. Ним досліджено та обґрунтовано естетичну та практичну цінність країн і ландшафтів, роль та значення географічних картин у розвитку науки тощо [5]. Вчений наголошував на тому, що естетичні та мистецькі сторони географії не повинні бути спрямовані проти її науковості, а перш за все, мають за мету уникнення надмірної уваги до практичної (прикладної) сторони дослідження. Такі твердження пов’язують праці Геттнера з уявленнями Страбона, Гумбольдта та інших вчених, які визначали сутність географії як науки „про щастя” (Страбон), „про людину” (Гумбольдт), „про місце людини в світі” (Ріхтгофен). Хорологічна концепція Геттнера стала панівною в першій половині 20 ст., на її основі базувалися міркування багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених про географію.

В українській науці хорографічні та гуманістичні ідеї географії Геттнера та його попередників знайшли своє відображення у працях В.Антоновича, П.Тутковського, С.Л.Рудницького, К.Г.Воблого, В.Кубійовича, А.С.Синявського [19]. Вони були спрямовані на широкий краєзнавчий аналіз території, її природниче та економіко-географічне вивчення.Так, фундатор української географії С.Рудницький говорить про сутність географії як загальної „простірної” науки про Землю. Хорологія, на думку Рудницького, „має для географії велику вартість, бо вона вдало поєднує абстракцію з конкретним описом так, що вони взаємно доповнюються” [25]. У своїх працях він писав, що „географія є наукою, яка подає нам відомості про землі, про нарід і про все, що на землі знаходиться” [21], тобто підтримував природничо-суспільний характер нашої науки. Ще у 1905 р. Рудницький відносив до сфери інтересів географії „шість царств природи: тверду землю, повітря, воду, рослинний і тваринний світ та людину” [19]. На його думку, людина з усіх земних істот найбільш досконало психологічно організована, вона створила засоби для життя і посідає панівне становище в світі. В своїх працях Рудницький відстоює ідеї Гумбольдта щодо єдності та цілісності географії, наполягає на її пограничному положенні між природничими і гуманітарними науками. До речі, ці позиції сприймаються та відстоюються в зарубіжній географії й до цього часу [26;27].