Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність субєкта підприємництва
Певні ризики пов'язані й з утриманням ПДВ за принципом призначення. р ма, в разі його застосування додана вартість продукції, що експортується, є складовою податкової бази країни-імпортера. Інакше кажучи, додатне сальдо торговельного балансу зумовлює звуження податкової бази та зниження фіскальної ефективності податку на додану вартість.
У цілому ПДВ характеризується складним механізмом визначення об'єкта оподаткування й податкових зобов'язань, отже, й складним механізмом адміністрування. Все це збільшує ризики ухилення від сплати податку, які залежать від технічної та організаційної простоти його обчислення та стягнення.
В особливостях ПДВ криється об'єктивна можливість виникнення деяких проблем його функціонування. Проте перетворитися на дійсність вона може лише за певних обставин. До них належать: відсутність надійного і стабільного правового поля господарської діяльності; "непрозорість" операцій купівлі-продажу як підґрунтя для фіктивних операцій, що створюють умови для відшкодування з бюджету несплаче-них сум ПДВ; низький рівень правової та податкової культури; становлення податкової служби, що характеризується відсутністю достатнього досвіду податкового адміністрування, сучасних податкових технологій, адекватної матеріальної бази. При цьому виникає невідповідність між вимогами до адміністрування ПДВ і можливостями такого адміністрування.
Наявність в Україні всіх умов, здатних ускладнити адміністрування ПДВ, свідчила про недоцільність його запровадження на початку 90-х років і необхідність використання податку з обороту як більш адекватної особливостям етапу, на якому перебувала Україна, форми універсальних акцизів. Проте еволюція останніх в Україні пішла іншим шляхом - сліпого копіювання структури непрямого оподаткування, властивої західноєвропейським країнам.Незважаючи на те, що ПДВ є податком, адекватним умовам зрілої ринкової економіки, його запровадження на початку ринкових перетворень, які відбувалися на фоні розгортання системної кризи, виявилося більш ефективним і менш проблематичним, ніж можна було очікувати. Так, частка ПДВ у ВВП у 1992-1994 рр. досягла найвищих позначок і становила, відповідно, 9,7; 11,6 і 10,8%. Пояснити це можна як поступовим нагромадженням негативних явищ в економіці України, посиленням їх впливу на податкову систему, так і особливостями запровадженої в Україні форми ПДВ. Остання насправді була своєрідною перехідною формою до класичного податку на додану вартість, що поєднувала в собі риси і податку з обороту, і власне ПДВ.
По-перше, запроваджена в Україні форма ПДВ відрізнялася від класичної споживчої, оскільки передбачала зменшення податкових зобов'язань платника на суму податку, сплаченого в ціні придбаних матеріальних ресурсів, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу, а також введених в експлуатацію основних виробничих фондів і взятих на облік нематеріальних активів. Тим часом про класичну споживчу форму ПДВ можна говорити лише тоді, коли законодавством країни передбачається вирахування сум податку, сплачених постачальникам основних фондів і нематеріальних активів, із сум податку, отриманих від покупців готової продукції, незалежно від строку введення в експлуатацію і продуктивного використання таких основних фондів і нематеріальних активів.
По-друге, механізм стягнення ПДВ в Україні до 1997 р. не передбачав відшкодування з бюджету від'ємної різниці між сумою податку, отриманого від покупців, і сумою податку, сплаченого постачальникам. Тільки при здійсненні операцій з продажу деяких товарів, звільнених від ПДВ, у тому числі операцій з експорту, суми податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам, зараховувалися в рахунок чергових платежів або відшкодовувалися з бюджету. Така норма, не властива класичному ПДВ, надавала йому ознак податку з обороту. Проте ця перехідна до класичної форма ПДВ відповідала умовам, що склалися в Україні і характеризувалися: кризою платежів, за якої порушення графіка розрахунків між суб'єктами господарювання ускладнювало й їх розрахунки з бюджетом; розвинутою практикою використання різноманітних схем, спрямованих на уникнення оподаткування або зменшення податкових зобов'язань; недостатнім досвідом податкових органів щодо відстежу-вання і своєчасного розкриття таких схем.
Протягом 1995-1997 рр. відбувалося реформування податку на додану вартість: у 1995 р. знижено його ставку з 28 до 20%; у 1997 р. переглянуто ряд правових норм,
що регулюють механізми визначення величини та порядку стягнення податку. Саме цей рік деякі західні експерти вважають роком запровадження реального (читай: класичного. -АС.) ГЩВ 2.
Деякі нововведення (наприклад, підвищення порогової величини комерційного обороту, нижче якої підприємства не належать до платників ПДВ) сприяли поліпшенню адміністрування податку. Натомість ряд нових правових норм спричинив загострення проблем з адмініструванням ПДВ. Передусім цьому сприяв перехід від касового методу визначення дати виникнення податкових зобов'язань і, відповідно, дати здобуття права на податковий кредит до їх визначення за правилом першої з подій.