Державне регулювання цін та інфляції

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі еле¬менти платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структур¬но-інвестиційної та бюджетної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передовсім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. З цією метою викорис¬товуються три важелі впливу на грошову масу:

процентна ставка;

норма обов'язкових резервів;

операції на відкритому ринку.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання Центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову ставку, Центральний банк визначає вартість за¬лучення ресурсів банками і, тим самим, значною мірою формує вар¬тість грошей. Так, за підвищення облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що зумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Зміна норми обов'язкових резервів для комерційних банків має подвійні наслідки. З одного боку, підвищення резервної норми веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їхню пропозицію. З іншого, це спричиняє подорожчання кредитів, що їх видають комерційні банки, і сприяє зменшенню попиту на гроші.

Процентна ставка й норма обов'язкових резервів - це важелі, які опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Суттєвим напрямком антиінфляційного ре¬гулювання, що прямо впливає на грошову масу, є проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Так, Центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, про¬дає комерційним банкам цінні папери, що призводить до вилу¬чення з обігу відповідної частини грошової маси.

Цей напрямок грошово-кредитної політики хоча й дає швидкі результати, але натрапляє на певні перешкоди за спроби інтенсив¬ного застосування. У країнах з перехідною економікою такими є слабка розвинутість вторинного ринку цінних паперів і недостат¬ність коштів для проведення операцій у необхідних масштабах.

Обмеження грошової маси проведенням грошово-кредитної політики, хоч і головний, але далеко не єдиний напрямок прибор¬кування інфляції попиту. Відомо, що кількість грошей в обігу мо¬же бути великою або малою лише відносно кількості товарів, тобто їх величина залежить від товарного забезпечення грошової маси. Відтак збільшення обсягів виробництва за незмінного абсо¬лютного розміру грошової маси веде до її відносного зменшення і, відповідно, до падіння темпів інфляції. Тому одним з напрямків дефляційної політики є збільшення виробництва передовсім у га¬лузях, які випускають товари і надають послуги населенню. З цією метою вживаються заходи структурно-інвестиційної політики, які передбачають обмеження монополізму й розвиток конкуренції, за¬лучення іноземних інвестицій, проведення раціонального протек¬ціонізму щодо національного виробника, запобігання відпливу віт¬чизняних капіталів за кордон, формування ринку позичкового ка¬піталу тощо. Названі заходи спрямовано на припинення спаду ви¬робництва, що забезпечує приборкання одного з найважливіших чинників інфляції - зменшення товарного забезпечення грошей.

Бюджетний механізм антиінфляційної політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Цього можна досягти за рахунок:

збільшення доходів;

скорочення державних видатків.

Збільшення надходжень до бюджету можна швидко домогтися за рахунок підвищення податків, що дає позитивний результат у короткостроковому періоді. Але надалі політика посилення подат¬кового пресу призведе до приховування прибутків, руйнування стимулів до праці та інвестування, гальмування економічного роз¬витку і, як наслідок, до скорочення надходжень у державний бюд¬жет. Тому видається доцільнішим розвивати податкову систему в \ напрямку зниження ставок оподаткування, що може стати дійовим інструментом антиінфляційної політики. Так, зниження ставок по¬датку на прибуток заохочує до інвестування й пожвавлення виробництва, що в перспективі забезпечить збільшення доходів і відпо¬відне зростання надходжень до бюджету від оподаткування.Зменшення податкових ставок забезпечить також і зростання до¬ходів населення, які спрямовуються на споживання та заощад¬ження. Збільшення споживання дасть новий імпульс виробництву, що в перспективі також зумовить розширення бази оподаткування. Приріст заощаджень, у свою чергу, витрачатиметься як на фінансу¬вання економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.