Державне регулювання цін та інфляції

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики ма¬ють право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (ву¬гілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рента¬бельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торгове¬льних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару

тощо.Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі орга¬ни, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерст¬вом економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку - тарифи на основні послуги зв'язку, Націо¬нальна комісія з питань регулювання енергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових по¬треб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають держав¬ному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про від¬повідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компен¬сації збитків держава часто супроводжує обмеження цін на¬данням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін - це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових захо¬дів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економіч¬ної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення подат¬кових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробни¬ків та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані) (рис. 1).

Рис. 1. Форми й методи державного регулювання цін

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недос¬татньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговель¬них надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання до¬говорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведін¬ку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не дик¬тує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непря¬ме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рів¬ня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподат¬кування та кредитування, ставок державного ввізного мита, гра¬ничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін - це засіб досягнення певних ці¬лей державної економічної політики. Можна виділити кілька та¬ких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша - запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових від¬носин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в еко¬номіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхід¬ної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих то¬варів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг уста¬новлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга - стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручу¬вання спіралі «зарплата - ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовую¬ться дуже рідко.