Державне регулювання цін та інфляції
Для одержання дозволу на підвищення цін підприємство готує необхідну інформацію, приділяючи особливу увагу обґрунтуван¬ню собівартості, підвищення якої дозволяється тільки з об'єктив¬них причин, наприклад, у разі зростання тарифів на електроенер¬гію, збільшення орендної плати, підвищення ставок товарних по¬датків тощо. В Україні для декларування зміни цін підприємства подають у відповідні органи такі дані: запланований рівень ціни, калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою подорож¬чання матеріальних витрат і збільшення трудозатрат, досягнутий і запланований розміри прибутку від реалізації продукції, рівень рентабельності в цілому на підприємстві та обґрунтування при¬чин зміни ціни. У разі перевищення рівня регульованих цін і та¬рифів або їх підвищення без декларування до порушників засто¬совуються відповідні санкції.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефек¬тивного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисциплі¬ною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та вико¬ристання цін за умов регульованої ринкової економіки.
Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється сис¬темою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпоряд¬кованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав¬них адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку за¬твердження й застосування цін, захист законних інтересів грома¬дян, викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, уста¬новлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.
Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених ор¬ганів є дещо вужчими, ніж права інспекцій. Якщо державні ін¬спекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо за¬стосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через по¬даткові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для дальшого розгляду.
Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів госпо¬дарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.
2. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА
Важливим індикатором негараздів у економіці є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін та знижен¬ням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не сти¬хійно, а внаслідок перевищення випуску грошей над виробниц¬твом товарів.
Інфляційні процеси можуть виникати під впливом двох чинників:
грошових - емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної ва¬люти до інших валют; виробничих (негрошових) - монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.Грошові чинники формують інфляцію попиту, яка виявляєть¬ся в перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникнен¬ні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призво¬дить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збіль¬шенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою оз¬накою інфляції попиту в її класичному вигляді.
За умов перехідної економіки виникнення інфляційного попи¬ту зумовлюється надмірною емісією грошей у готівковій формі; дефіцитом бюджету; непродуманою кредитною експансією бан¬ків, що призводить до емісії грошей у безготівковій формі; висо¬ким рівнем непродуктивних державних витрат, зокрема надмір¬ним інвестуванням у важку промисловість та військово-промис¬ловий комплекс. Усі названі чинники були характерними для ін¬фляційних процесів в Україні, але головним з них, на думку фа¬хівців, стала неконтрольована грошова емісія. За даними статис¬тики тільки в 1993 р. емісія грошей в країні збільшилась у 25 разів і становила 12,3 трлн крб.
Виробничі фактори спричиняють інфляцію витрат, яку ще на¬зивають інфляцією пропозиції. Хоча причиною цієї інфляції також є гроші, але вони відіграють тут пасивну роль. Головним її імпуль¬сом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування.