Економічна безпека України

Покищо СП “Автозаз - DAEWOO”приносить лише збитки, Це обумовлено стратегічними прорахунками, закладеними в проект і пов'язаними як з оцінкою потенційного ринку збуту для нового автомобіля, так і психологічною неконкурентоспроможністю торгівельної марки “Таврія”. Крім того, обмеження ввозу на територію України автомобілів, старших за 5 років, призвело до зменшення вдвічі обсягів реалізації ввезених автомобілів, що, в свою чергу, зменшило надходження до державного бюджету.

Найбільш прикрим є те, що Україна набуває у світі іміджу держави, яка не вміє якісно підходити до розроблення інвестиційних проектів та ефективно використовувати зовнішні інвестиційні ресурси для впровадження реальних ринкових перетворень в економіці.У 1999 році Україна повинна була заплатити близько 2 млрд. доларів за обслуговування зовнішнього державного боргу, в тому числі, близько 1 млрд. за іноземні кредити, гарантовані Урядом України. Структура внутрішньої та зовнішньої заборгованості, а також порядок її утворення свідчать про те, що філософія державних позичок не відповідає завданням реформування та розвитку економіки України на ринкових засадах. Принципи позичання та використання позичених коштів, як показує практика, призводять лише до зростання державного боргу (внутрішнього і зовнішнього) без будь-яких ринкових перетворень. Понад те, у багатьох випадках напрямки використання позичених коштів призводять до консервації неринкових засад в економіці України та подальшого зростання боргу.

Близько 60% зовнішніх кредитів за роки існування суверенної України використані для підтримання агропромислового комплексу. Це означає, що ці кредити сприяли зберіганню державної форми власності в сільському господарстві, а отже, проїданню позичених коштів. Такі напрямки використання позичок ще за радянських часів довели свою безперспективність.

Не меншої шкоди економіці завдає надання державних гарантій під забезпечення іноземних кредитів. Як свідчить практика України, повертати ці кредити в більшості випадків доводиться за рахунок державного бюджету, оскільки позичальники безвідповідально ставляться до державних гарантій, а держава не має відпрацьованого механізму відшкодування боржниками бюджетних витрат. З іншого боку, всупереч головному завданню реформування економіки України - зміні економічного середовища та розвитку приватної ініціативи - на це використовуються незначні суми позичених грошей (лише кілька відсотків). Як бачимо, практика державних позичок жодною мірою не відповідає реформуванню економіки України на ринкових засадах.

За сучасних умов розвиток приватного сектору міг би стати тим важелем, за допомогою якого законодавча та виконавча влада змушені були б запровадити реальні ринкові трансформації в економіці України. Як свідчить практика, за існуючих обставин важко очікувати від Уряду, щоб він відмовився від багатьох функцій щодо регулювання економіки на користь приватного виробника.

Податковий тягар і непривабливий інвестиційний клімат сприяють виникненню надто важких умов для виживання малого та середнього бізнесу (МСБ), не кажучи вже про можливість їх подальшого розвитку. А саме розвитку цієї сфери економіки повинен перебувати в центрі особливої уваги. Досвід показує, що всі розвинуті держави світу приділяли й приділяють значну увагу розвиткові МСБ, бо якраз цей сектор економіки виступає основним виробником товарів широкого вжитку і на його долю припадає 60…80% ВВП. Підприємства цього сектору є головними платниками податків і за їх рахунок поповнюються ресутси державного бюджету.

Практика підтримки МСБ сформувалась у розвинутих країнах ще півстоліття тому. Кожна розвинута країна має цілеспрямовані державні програми підтримки та розвитку підприємництва. Ці програми сприяють розвиткові МСБ у різних формах: консультування з питань ведення бізнесу, захист інтересів малих і середніх підприємців, забезпечення державних замовлень, організація навчання тощо. Завдяки таким програмам МСБ має можливість взяти цільові кредити на придбання основних фондів та на поповнення обігових коштів. У розвинутих країнах створюється режим найбільшого сприяння тим інвестиційним фондам, які спрямовують свою діяльність у сферу малого та середнього бізнесу.

За умов ринкової економіки держава надає гарантії для отримання кредитів малому й середньому бізнесу, а не державним нерентабельним підприємствам. Держава також забезпечує участь МСБ у реалізації держзамовлень, виданих великим корпораціям і компаніям.

У розвинутих країнах Заходу створюються спеціальні служби правового захисту підприємств. Ці служби відстежують та оцінюють всі законодавчі акти, що стосуються малого бізнесу, забезпечують його інтереси і в разі виникнення певних суперечностей відстоюють їх права.

Велику увагу приділяють на Заході забезпеченню сприятливого середовища для функціонування МСБ. Якщо ринкові механізми починають діяти не на його користь, то держава втручається і здійснює необхідні коригування (наприклад, податкової системи, стосунків з великими компаніями і т.ін.). Значною підтримкою на Заході користуються ті приватні фірми, які займаються тренінговою і консалтинговою діяльністю для МСБ. Такі фірми отримують державні гранти та інші пільги, оскільки працюють на всю систему підприємництва у країні.