Економічна безпека України

Економіка України значною мірою страждає через відсутність розвинутої банківської системи, яка надавала б кредити місцевим виробникам на більш-менш прийнятних умовах. Українські комерційні банки пропонують кредити під 80-85% річних і лише на короткий термін. Під такі самі відсотки держава залучає іноземні портфельні інвестиції в ОВДП (облігації внутрішньої державної позики). Будь-яке легальне підприємництво не може забезпечити таку високу норму прибутку, щоб погасити ці лихварські відсотки. І держава не може сподіватись на нормальний економічний розвиток та забезпечення соціальних виплат, коли бюджет працює на виплату відсотків. З іншого боку, такі високі відсотки по внутрішніх кредитах та зовнішніх портфельних інвестиціях віддзеркалюють високий ризик функціонування капіталу в Україні через несприятливість загального економічного й інвестиційного клімату.

Останнім часом окремі регіони України набувають статусу вільних економічних зон. Цим ми даємо знати, що ринкові перетворення в Україні поки що неможливі, а можливе лише часткове полегшення державного зашморгу на шиї окремо взятих виробників в окремо взятих регіонах. Отже, ми робимо спробу взяти шматочок китайської моделі й перенести її на українську землю. Доцільно усвідомити, що в Китаї досі єдиною політичною і керівною силою залишається КПК. Свого часу комуністи Китаю, зрозумівши всю безвихідність системи центрального планування, почали шматок за шматком нарізувати вільні зони в окремих регіонах Китаю для припливу туди іноземного капіталу і стимулювання виробництва зі збереженням політичної влади КПК. Ідеологічно комуністи не сприймають приватної власності та інших ринкових компонентів, але об'єктивні економічні закони змушують їх поступово розширювати масштаби ринкових перетворень через запровадження вільних або спеціальних економічних зон.

В умовах демократичної України, де офіційно проголошено відмову від системи центрально-планованої економіки та тотальної державної власності, логічно було б створити нормальний економічний клімат для впровадження ринкових реформ на території всієї країни одночасно, а не робити дику суміш з протилежних ідей і моделей. Хоча, можливо, впровадження економічних зон і є підготовкою до повернення політичної влади в Україні ортодоксальним прихильникам центрально-планованої економіки та державної власності.Вище керівництво нашої країни часто закликає своїх іноземних колег вкладати гроші в Україну, пояснюючи це вигідним європейським географічним розташуванням та великим загальним потенціалом. Висловлюється побажання залучити 40 млрд. доларів протягом 5 років. Подібні заклики, звичайно, не можуть принести бажаних результатів, оскільки іноземні підприємці, кредитори та інвестори керуються не вказівками власного президента, а тим паче іноземного, а привабливістю економічного й інвестиційного клімату в країні. У світі відбувається жорстока конкурентна боротьба щодо залучення іноземного капіталу. І капітал припливає туди, де сприятливіші та прозоріші економічні закони, які гарантують його безпечне функціонування, і де можна отримати високий прибуток. В цьому змаганні Україна щороку програє все більше й більше і перебуває вже посеред другої сотні найменш розвинутих країн у рейтинговому листі інвестиційних ризиків.

За роки відновленого суверенітету, Україна отримала трохи більше 2 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій, або близько 45 доларів на одну людину. Це дуже низький показник, тим більше, що структура цих інвестицій неефективна, бо ці гроші здебільшого вкладені в торгівлю, а не в виробництво. У пострадянських країнах Центральної Європи, цей показник у кілька разів вищий, а в країнах, які найбільш успішно реформуються (Угорщина або Польща)протягом одного року залучається інвестицій у 3…4 рази більше, ніж в Україні за всі роки незалежності.

Економічний та інвестиційний клімат в Україні - один з найнесприятливіших у світі для іноземних інвесторів. Тому не дивно, що у змаганні за капітал Україна не є конкурентом. Причини непривабливості нашої країни добре й давно всім відомі: зарегульованість економіки, високі та складні податки, недотримання контрактних умов і т. ін. Все це дає змогу іноземному інвестору зрозуміти, що в Україні поки що немає умов для накопичення капіталу та його прибуткового функціонування.

Але, мабуть, найсерйознішим сигналом для іноземного капіталу про несприятливий економічний клімат в Україні є те, що у нас зовсім не здійснюється інвестування за рахунок внутрішніх ресурсів. А якщо внутрішній інвестор не ризикує вкладати гроші у будівництво власного економічного дому, то іноземний інвестор тим більше не захоче ризикувати, вкладаючи гроші в Україну.

За умов високого дефіциту зовнішнього інвестування, держава вдається до зовсім нелогічних методів у виборі найбільш привабливих потенційних інвесторів для великомасштабних проектів, спрямованих на відновлення життєдіяльності найперспективніших галузей економіки. Яскравим прикладом цього є ситуація зі спільним підприємством “Автозаз-DAEWOO”. Тендер на реалізацію цього проекту виграла корейська компанія DAEWOO, хоча в ньому брали участь провідні світові лідери автомобілебудування. Спеціальний Закон України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” надав іноземному інвесторові (DAEWOO) надмірні пільги, що призвело до монопольних змін на ринку на користь окремої компанії, а це викликало негативний резонанс у ділових колах Заходу. Не треба забувати, що Україна намагається якомога швидше увійти в Європейський Союз, а такі необачливі дії ні у якому разі не наближають нас до досягнення цієї мети. Подібні політичні та економічні помилки жодною мірою не можуть компенсуватися турами по європейських столицях, які час від часу здійснюють представники нашої виконавчої влади високого рівня, агітуючи свої іноземних колег за прийняття України до престижних європейських структур. Отже, копітка та систематична праця з наближення України до Європи підмінюється голослівною агітацією, яка викликає в Західній Європі, як свідчить преса, лише скептичні посмішки.