Економічна ситуація в Україні

Моделі азіатських країн Гонконгу, Тайваню, Сингапуру, як і Південної Кореї, в значній мірі запозичені з Японської моделі державного регулювання, і хоча характеризуються вони різним ступенем втручання держави в економіку (втру¬чання уряду в Сингапурі, наприклад, вище, ніж у Гонконзі), в них деякі спільні риси.

Спільним є відсутність абсолютизації ролі державного сектора. Державне регулювання проявляється в тому, що держава установлює правила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента і валютних курсів, по¬датків. Держава бере на себе функції посередника між суб'єктами економічних відносин, які здійснюють заощад¬ження. та інвестиції, експортерами та імпортерами.

Принципова відмінність ринкового механізму східно-азіатських країн полягає у великій взаємній відповідальнос¬ті фірм і держави, заснованій на спеціальних методах забез¬печення дисципліни економічних відносин, через покарання поганих виконавців і відзначення кращих, шляхом викорис¬тання набору важелів економічного контролю.

Об'єктом державного регулювання є динамічна збалан¬сованість попиту на кваліфіковану .робочу силу і системи її підготовки. В азіатських ПІК велика питома вага витрат в державному бюджеті на освіту. У Південній Кореї, наприк¬лад, у 80-і роки вона досягла 22%'.

Слід також відзначити активну стимулюючу роль дер¬жави у вивозі капіталу, що сприяє зростанню надходжень у формі прибутків і дивідендів на вкладений капітал і доз¬воляє компенсувати відплив з країн прибутків і дивідендів іноземних фірм. Так, наприклад, кожен тайванець може пе¬реказати без обмежень за кордон до 5 млн. дол. У Південній Кореї право експорту капіталу регулюється Законом про сприяння освоєнню ресурсів за межами країни. Якщо на пер¬ших порах закордонні капіталовкладення дещо обмежувались (у зв'язку з низьким рівнем норми внутрішніх нагромаджень), то у 80-і роки обмеження на такі інвестиції поступово знизи¬лись, зараз така діяльність навіть отримує, в разі необхіднос¬ті, фінансову підтримку з боку держави.

У сфері державного регулювання НІК знаходиться експорт та імпорт робочої сили, який дозволяє отримати в результа¬ті цієї роботи значний економічний ефект.

Результатом державного регулювання є продуманий ви¬бір галузевих пріоритетів, формування ключевих галузей, індустріалізація економіки, перехід від імпорторозміщення до експортної орієнтації, високих технологій і наукомісткого виробництва.

Питання про успіх регульованої економіки в азіатських країнах залишається відкритим. Найбільш поширеними що¬до цього серед економістів є три точки зору: уряди цих держав спрямували свою діяльність на забезпе¬чення конкурентноспроможності на світовому ринку, не намагаються ігнорувати дію ринкових сил, якщо захід не досягає мети - відмовляються від нього; уряди намагалися подолати упередження проти експорту, торговельні режими залишаються зовнішньоорієнтова-ними;

втручання в економіку Цих країн було значно м'якшим, ніж у більшості країн, що розвиваються.Китайська модель. Від 1950 по 1978 р. китайська економі¬ка була в основному економікою централізованого плануван¬ня. З 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу ферме¬рів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розши¬рення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприєм¬ствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства зали¬шаються об'єктом централізованого планування, хоча пито¬ма вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Іншими словами, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіона¬льних і галузевих планів та господарських зв'язків; активно¬го впливу на економічне ринкове середовище через розроб¬ку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх ак¬тивного впровадження у виробництво; сприяння розширен¬ню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон'юнктуру ринків, можливості економічного співробітниц¬тва.

З розвитком ринкових відносин державне регулювання переорієнтовується з безпосередньої участі в капітальному будівництві, розвитку матеріальною 'виробництва та інфра¬структури на мобілізацію і розподіл ресурсів, використан¬ня податкової системи, механізмів грошового обігу, ціноут¬ворення.