Економічна ситуація в Україні

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України та іншими актами законодавства України. Згідно з прийнятим законодавством в Україні є такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоря¬джаються землею Ради народних депутатів, які у межах своєї компе¬тенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Відповідно до форм власності суб'єктами господарювання у сільському господарстві виступають державні сільськогосподарські підприємства (державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, племінні заводи, конезаводи, господарства по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів тощо), колекивні сільськогос¬подарські підприємства (селянські спілки), сільськогосподарські коопе¬ративи, сільськогосподарські акціонерні товариства, садівницькі това¬риства, селянські (фермерські) господарства, орендні сільськогоспо¬дарські підприємства. У зв'язку із появою нових форм госпрдарювання механізм директивного планування розвитку агропромислового комплек¬су замінюється механізмом державного регулювання, заснованим пере¬важно на економічних методах впливу на товаровиробників сільськогосподарської продукції та продовольства.Метою державного регулювання аг¬ропромислового комплексу є забезпечення населення продуктами хар¬чування, а також іншими товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки. Функції державного регулювання на макрорівні виконують в складі Міністерства економіки України департамент розвитку АПК, який об'єднує відділи економіки розвитку сільського господарства, еко¬номіки виробництва продовольчих товарів, аграрної реформи, Міністерство сільського господарства та продовольства та ряд державних комітетів (Державний комітет по земельних ресурсах, Державний комітет по рибному господарству і рибній промисловості та ін.).

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні на¬прями спрямування інвестицій на його розвиток;

встановлює механізм формування державних замовлень та контр¬актів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і ме¬ханізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки України, у складі якого фунціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Як і стосовно інших товаровиробників - Міністерство фінансів та Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податко¬вого і грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують си¬стему економічних важелів - податків і податкових пільг, диферен-. ційованих умов кредитування тощо.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ

Державне регулювання ринку праці, зайнятості і умов праці

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громад¬ського та інституціонального регулювання, здійснюється державне ре¬гулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

При цьому на відміцу від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зай¬нятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами:

законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власни¬ками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо;