Економічна ситуація в Україні

Японська модель

Японія належить до країн, у яких оптимально поєднують¬ся регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуван¬ням механізмів ринку..

Особливістю економіки Японії є те, що основою її ринко¬вого господарства є державно-корпоративні структури. В зв'язку з цим, незважаючи на порівняно невелику питому вагу державної власності (а в останні роки навіть проведе¬на денаціоналізація електроенергетики і залізничного транс¬порту, системи телефонного і телеграфного зв'язку), сучас¬на японська економіка відрізняється від західно-європейсь¬кої і економіки США значно вагомішою роллю державної участі.В Японії склалась розвинута система державного про¬грамування. Для виконання функції регулювання розроб¬кою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкова¬них Економічній Консультативній Раді.

Починаючи з післявоєнних років, в країні здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Зокре¬ма, були розроблені і реалізувались (або реалізуються) та¬кі. наприклад, як план розвитку території країни на 1960- 1970 р.р., план комплексного розвитку країни (1969-1985 р.р.), план реконструкції Японських островів (план Танаки), план «Інтегрованого розселення» на 1976-1990 рр. (ЗІР), програма трансформації економічної структури Японії. Остан¬ня, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії напере¬додні XXI століття. Відповідальність за складання і реалі¬зацію економічних планів несе державне Управління еконо¬мічного планування. Воно застосовує в своїй роботі найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування.

Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Держава через Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості, Міністер¬ство фінансів, Управління економічного планування, різні спеціальні комісії і комітети впливає на різні сторони еконо¬міки: економічне зростання (темпи, структури власності, розвиток освіти і науки, на ціноутворення, політику кредиту і грошового обігу, на розробку стратегії зовнішньоекономіч¬них зв'язків). Форми дії на приватний капітал в Японії охоп¬люють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і полі¬цію, контроль з боку державних органів управління, систе¬му економічних заходів (надання грошових субсидій, регу¬лювання цін, введення додаткових податків, надання подат¬кових пільг, застосування диференційованої кредитної полі¬тики, політики прискореної амортизації). Так, зокрема, зав¬дяки практиці прогресивних амортизаційних відрахувань ви¬робники отримали можливість не тільки використовувати нове і найновіше устаткування, але, й забезпечити заміну морально застарілого устаткування навіть, тоді, коли не за¬кінчився строк його фізичного зносу. Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює про¬текціоністську політику в галузях і сферах суттєво важли¬вих для Японії.

Японія має великий досвід державного управління нау¬ково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгостро¬кове планування випуску і збуту продукції, досягнення єди¬ної думки «знизу вверх» - в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Ефективність державного регулювання економіки в Япо¬нії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.

Скандинавська модель

Характеризується деякими особливими рисами державно¬го регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з уря¬довими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської спів¬дружності - більший ступінь соціального захисту і забезпе¬чення населення.

В системі державного регулювання країн Північної Єв¬ропи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни), для якого характерним є невтручан¬ня уряду у функціонування ринку і фінансових інституцій, вільний розвиток приватних структур, участь уряду у роз¬витку освіти і розвитку ринкової інфраструктури, пізній (пі¬сля Другої світової війни), якому властиве запровадження жорсткого регулювання ринку, політики, спрямованої на підтримання низького рівня безробіття через збільшення сектора сфери послуг.