Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини

Не зроби Аденауер Німеччину справді західною державою - не було б жодного шансу на створення єдиної Європи.

4. ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СТРАТЕГІЙ У ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІКАХ

Процес переходу від адміністративно-командної до ринкової системи економічної координації потребує, як було відзначено вище, застосування послідовної та комплексної державної економічної стратегії з чітко визначеною структурою мети, напрямів, завдань та пріоритетів. Проте найголовнішою характерною рисою економічної стратегії більшості перехідних економік на межі 80-90-хроків під впливом значною мірою суб'єктивних та політичних чинників стало "розмивання" дійсної стратегічної мети - економічного зростання - та її підміна стратегічними напрямами (лібералізацією, монетарною стабілізацією, приватизацією). Відповідно відбулося зміщення завдань економічної стратегії, через що значна частина стратегічних напрямів, необхідних для забезпечення реальної стабілізації економічної системи та тривкого економічного зростання, залишилася поза увагою. Тому в перші пореформені роки у більшості країн стався значний спад, що характеризується як трансформаційний.

Його тривалість залежала від того, наскільки різкими були зміни умов, в яких функціонувала економічна система. Перша причина значного трансформаційного спаду в більшості перехідних економік - інституційний вакуум, що утворився за умови зруйнування старої інституційної системи у ході політичних криз і відсутності нової. Водночас навіть після початку економічного зростання у перехідних економіках зберігаються значні суперечності та диспропорції, що не дозволяють вважати ці економіки стабільними і дають підстави прогнозувати тривалий період макроекономічної стабілізації.Безперечно, вже сьогодні перехідні економіки демонструють певні успіхи. Значна частина економічних суб'єктів знайшла своє місце у новій економічній системі, населення пристосувалося до ринкових умов, утворилися законодавча система та інститути ринку, формується інституційна система економічної влади. У більшості країн відновилося економічне зростання. Збільшується приплив зарубіжних капіталів, відбуваються процеси технологічного та організаційного оновлення виробництва. У ряді країн поступово підвищується рівень життя населення. Однак економічні реформи у перехідних економіках мають і негативні наслідки.

Як продемонстрував досвід, монетаристська стратегія жорсткого обмеження грошової маси в обігу не дала довготривалих позитивних результатiв у жоднiй з країн, хоча і виявилася результативною у досягненні стабілізації грошово-кредитної системи. Темпи інфляції не є визначальними для економічного зростання. Тому ефективною монетаристська політика "шокової терапії" може бути лише у разі її нетривалого використання. Після усунення основних дисбалансів грошової сфери повинні значно посилюватися промислова та інституційна складові державної стратегії економічної трансформації. Рівень інфляції не може вважатися критерієм успіху "шокової терапії", оскільки у перехідних економіках він визначається насамперед структурними чинниками.

Ефективна політика лібералізації цін та торгівлі потребує обов'язкового вжиття заходів жорсткого регулювання грошової маси у поєднанні з інституційною та промисловою політиками. З огляду на значну роль інституційного шоку в трансформаційній кризі найбільших успіхів у економічних реформах досягли країни, де процес приватизації відбувався поступово та цілеспрямовано. Слід зазначити, що "передові" перехідні економіки здійснювали приватизацію банківської системи вже після досягнення грошової стабілізації, розглядаючи, таким чином, інституційні зміни у цьому секторі як впливовий дестабілізуючий чинник.

У країнах, де стратегія економічної трансформації обмежувалася політикою лібералізації, дестабілізуючий вплив був найсильніший. Головною помилкою реформаторiв були сподiвання на спонтанне виникнення ефективної ринкової економiки та iгнорування необхiдностi планомiрної побудови ринкового середовища, в якому могли б діяти властиві ринку стабілізатори. Пріоритетними стали засоби тактичного регулювання. У результатi виникли значні суперечностi мiж окремими стратегічними завданнями: потребою у технологiчному реструктуруванні та приватизацiєю, стимулюванням виробництва i лiбералiзацiєю цiн, стабiлiзацiйними заходами тощо. Нехтування промисловою політикою та сподівання на автоматичне встановлення ефективної промислової структури не принесли позитивних результатів. Вiдбувалися погiршення всього комплексу суспiльно-економiчних вiдносин, а також негативні змiни у демографiчнiй сферi.

Приклад Китаю засвідчив, що для успіху реформ необхідна не стільки негайна приватизація, як диверсифікація власності, встановлення фінансових стимулів для менеджерів та зменшення бар'єрів до ринку новоствореним підприємствам. Як у Китаї, так і в Польщі головний акцент в інституційних реформах робився на створенні нових суб'єктів приватної економічної стратегії, що зумовило їхню ефективність.

Важливим є питання темпу ринкових перетворень. Порівнюючи досвід країн Центральної та Східної Європи можна констатувати, що чим на швидчий темп перетворень зорієнтовано економічну стратегію, тим критичнішою стає її успішність щодо послідовності та узгодженості її елементів. У Польщі, що серед перших розпочала ринкову трансформацію, в останні роки відбувається суттєва зміна економічної політики: зрушення у напрямі прагматичного підходу до макроекономічних показників, зміщення пріоритетів з макро- на мікрорівень. Проте й еволюційний хід економічних реформ, зокрема в Угорщині, мав подвійний ефект. З одного боку, в цій країні не сталося різкого трансформаційного спаду, характерного для "шокової терапії". З іншого - економічна стагнація дещо затягнулася, що змусило навесні 1995р. використати спеціальний стабілізаційний пакет, спрямований на скорочення бюджетного дефіциту, девальвацію, запровадження тимчасових протекціоністських заходів та зниження рівня соціального захисту.