Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини
Старий Конрад прожив ще чотири роки і помер у Рендорфі 19 квітня 1967 року. А один із його наступників, канцлер Гельмут Коль сказав: «Те, що створив Аденауер, ми хочемо не лише зберегти, а й розвинути далі, відповідно до принципів, які він поклав в основу християнсько-демократичної політики». Новий уряд Німеччини на чолі з Ангелою Меркель матиме таку нагоду.
3.2. Німецьке економічне диво
У поєднанні різних типів економік бачив перший канцлер майбутнє народів Європи.
Соціал-демократи наполягали на побудові планового господарства при твердому державному регулюванні. Інакше, доводив їхній лідер Шумахер, країні загрожує економічний хаос. Аденауер дотримувався прямо протилежної думки. Ознайомившись з лекціями баварського економіста Л. Ерхарда, він і разом з ним ХДС узяли на озброєння теорію соціального ринкового господарства.
Головне в ній: держава створює умови для розвитку економіки на ринковій основі й одночасно піклується про те, щоб неухильно зростав життєвий рівень населення. Було потрібно забезпечити не тільки виробництво, але й попит на його продукцію. Навіщо виробляти товар, якщо населення не в змозі його купити?
Уряд усіляко заохочував підприємництво, насамперед за допомогою вмілої податкової політики. Виробників пізніше обкладуть високими податками, а поки вони одержували значні пільги. Збільшувалася кількість робочих місць. Ринок наповнювався товарами, доступними усім. Уряд відбивав усі спроби збільшити інфляцію. Він сам заощаджував і змушував заощаджувати людей.Відбувалося деяке зростання цін, але його випереджало збільшення доходів населення: заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Реальні доходи людей за першу половину 50-х років збільшилися вдвічі. Швидко та надійно вирішувалася житлова проблема. Половина квартир, що будувалися, були соціальними, тобто надавалися населенню за зниженими цінами. Практично зникло безробіття.
3.3. Нова Європа (створення Євросоюзу)
Післявоєнна Європа - це територія, що відчувала справжнє захоплення перед Сталіним. Комуністичний ідеалізм європейської інтелігенції був сильний, як ніколи. У Франції та Італії комуністи мали великі, згуртовані бойові партії, що, здавалося, от-от прийдуть до влади.
Сталін уже заявив у 1952 році, що буржуазія Європи випустила з рук прапор демократії і його от-от підхоплять комуністи Європи. Це була майже успішна тактика захоплення влади на всій європейській території аж до самих Піренеїв.
Але тільки "майже". План міг здійснитися, якби у Європі не знайшлося трьох християнських демократів - людей творчих, консервативних переконань - Де Гаспери в Італії, Аденауера в Німеччині, Шумана (а пізніше - Де Голя) у Франції.
У березні 1946 р. у своїй першій публічній промові Аденауер намітив головні цілі: нова держава більше не повинна панувати над індивідом; християнська етика має стати основою німецького суспільства і Європи. Кінцева мета держави - стати частиною Сполучених штатів Європи... Саме з цього виступу Аденауера почалася нова історія Старого світу - історія Європейського Союзу.
Ключовим стало співробітництво Аденауера з Де Голем. Перша зустріч "старого француза зі старим німцем" відбулася 1957 року. Аденауер відгукувався про Де Голя як про людину "чесну, коректну та моральну". Напевно, це була вища похвала, на яку він був здатний.
За чотири роки Аденауер і Де Голь провели близько сорока зустрічей. Звичайно, над новою Європою працювало багато людей, але без цієї взаємної людської симпатії двох старих, що не закостеніли, а були гнучкими й дотепними, сьогоднішня Європа не існувала б. При цьому обидва були по суті анти-британцями, вважаючи, що і Францію, і Німеччину британці здадуть, якщо зачують вигоду.
Аденауер вважав важливою американську присутність у Європі. 1955 року Західна Німеччина увійшла як рівноправний член у Північноатлантичний союз - НАТО. Це був особистий тріумф політики Аденауера. Треба розуміти, який важливий історичний крок був зроблений 1955 року. Це ми по наївності вважаємо Німеччину країною Заходу. Німецька ж традиція, що існувала до того, як у Західній Німеччині Аденауер став канцлером, визнавала Заходом усе, що за Рейном. Німецьке антизахідництво ретельно культивувалося ще з часів Французької революції. Аденауер зі скепсисом дивився на історію Німеччини. Він більш за все не довіряв "німецькому духу", просякнутому зарозумілим моралізуванням. "Німці - це бельгійці, що страждають мегаломанією", - казав він. Гіршими за всіх у Німеччині, на думку Аденауера, були прусаки: "Прусак - це слов'янин, що забув, ким був його дід".