Нафтогазова промисловість України: проблеми та перспективи розвитку

г) обсяг транспортування нафти через порт Новоросійськ лімітується квотою проходження танкерів через протоки Босфор і Дарданелли;

д) взагалі обсяги нафти, яка пропонується для транспортування, в найближчі роки перевищить сумарну пропускну спроможність усіх трьох варіантів у 3 рази.Підприємство “Придніпровські магістральні нафтопроводи” отримує значну частину прибутку як сплату за транзит російської нафти українською ділянкою нафтопроводу Самара – Лисичанськ – Новоросійськ. Зараз Росія всупереч домовленостям з Україною будує нафтову перемичку Суходольна – Рoдіонівка в обхід території України. При цьому українська сторона за власний кошт декілька років тому модернізувала українську ділянку нафтопроводу Лисичанськ – Новоросійськ і отримала гарантії уряду Росії щодо транспортування нафти по цьому шляху за заздалегідь узгодженими тарифами за прокачку сировини.

Таке рішення Росії є принаймні нерозумним: вартість будівництва цієї гілки – 250 млн дол, через що тариф на прокачування нафти (внаслідок необхідності окупити проект) буде становити 1,4 дол за 1 т нафти на 100 км протягом 18 років і 0,8 дол після періоду у 18 років.

При цьому тариф України за прокачку 1 т нафти на 100 км – 0,67 дол., витрати на відновлення української частини нафтопроводу “Лисичанськ – Новоросійськ” – 60 млн дол, можлива вартість демонтажу цього нафтопроводу при запуску перемички – 80 млн дол. Також з метою компенсувати ці витрати Україна має збільшити тарифи на транспортування російської нафти в інших напрямках. Таким чином ми маємо класичну конфліктну ситуацію, розв'язання якої переважно потребує політичних дій. Пропозиція до розв'язання цієї проблеми: залучити до переговорів потенційних союзників України – нафтовидобувні компанії Росії. Навряд чи ці компанії захочуть компенсувати витрати “Транснефти” на будівництво нафтопроводу-перемички.

Хотілося б також застерегти Україну від іншого неприбуткового проекту: залучення України на загальних засадах до участі у міжнародному нафтотранспортному проекті доставки нафти в хорватський порт Омишаль, так званий проект “Адріа”. Ці “загальні засади” передбачають зниження тарифів за транспортування нафти з 0,76 до 0,64 дол за 1 т на 100 км. При цьому довжина української ділянки транспортного шляху є великою і, відповідно, будуть значними втрати прибутку. Якщо б Росія принаймні надала гарантії щодо завантаження нафтокоридору у напрямку хорватського порту Омишаль, то переговори про зниження тарифів ще можна було вести.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

У відповідь на сильну критику на адресу уряду України щодо неузгодженості українського законодавства та дій держструктур у нафтогазовому ринку, яка періодично призводить до перманентних паливних криз, держава розпочала активний законотворчий процес у цьому напрямі з розгляду законопроекта “Про нафту і газ”. За цим проектом держава так намагається поліпшити українську нафтогазову галузь, визначаючи:

•органи, що здійснюють держуправління в нафтогазовій галузі України, і їх компетенцію;

•порядок одержання й користування нафтогазоносними надрами;

•порядок геологічного вивчення нафтогазоносності надр;

•порядок розробки нафтових і газових родовищ;

•порядок створення й використання підземних сховищ нафти, газу й нафтопродуктів;

•порядок діяльності магістрального трубопровідного транспорту й перевалочних комплексів;

•правові й економічні умови діяльності нафтогазопереробних підприємств;

•питання охорони довкілля;

•основні принципи фінансової та податкової політики в нафтогазовій галузі.