Перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу Приморського регіону

Цей приклад показує, як небезпечно створювати туристичні об'єкти, не передбачаючи ніяких заходів для їхньої інтеграції в ті середовище, у якій смороду знаходяться, не приймаючи в увагу екологічні фактори. Задача такої інтеграції винна покладатися на органи, що відають державною туристською політикою.

Розділ 1. Законодавчі аспекти туристсько-рекреаційної діяльності.

В Україні основним законом, що регулює діяльність в області туризму, є Закон про туризм, прийнятий ВР України 15.09.95. Цей документ визначає основні правові, організаційні, виховні і соціально-економічні міри реалізації державної політики України в області туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки у важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав і інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків і відповідальності.

Діяльність цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їхніх форм власності, фізичних осіб, діяльність яких зв'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, що їх одержують.

Закон України про туризм визначає державну політику в області туризму, указує державні органи, її регулюючі, а також визначає організаційні питання по наданню туристичних послуг.

Відповідно до Закону основними напрямками державної політики є, зокрема:

Залучення громадян до раціонального використання вільного години, проведення цільового відпочинку, знайомство з культурно-історичною спадщиною, природним середовищем;

забезпечення раціонального використання і заощадження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього й іноземного туризму.

створення й удосконалення нормативно-правової бази в області туризму відповідно до існуючого законодавства України, міжнародним нормам і правилам;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного й іншого видів контролю;

створення економічних розумів, що стимулюють розвиток туризму в Україні;

залучення національних і іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення розумів для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

розвиток співробітництва з закордонними країнами і міжнародними організаціями, доля в міжнародних програмах розвитку туризму, розробка і висновок міжнародних двосторонніх і багатобічних договорів в області туризму і визначення механізму їхньої реалізації.Однак, слід зазначити, що більш детально державну політику в області туризму описують програми розвитку туризму на національному і регіональному рівнях. Такими є, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 долі «Про програму розвитку туризму в Україні до 2005 долі», Розпорядження Одеської обласної державної адміністрації «Про програму розвитку туризму в Одеському регіоні до 2005 долі», «Про заходи для розвитку санаторно-курортної діяльності в Автономній Республіці Крим» і т.д. Подібні програми, на відміну від Закону, описують конкретні заходи для реалізації ідей, закладених у законах і підзаконних актах. Так, у тексті «Програми розвитку туризму в Україні до 2005 долі» зазначено, що її основною метою є реалізація державної політики в області туризму, стимулювання подальшого розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, ефективного використання природного й історико-культурного потенціалу для створення єдиного сучасного конкурентноздатного туристичного комплексу України.

Центральним органом державної виконавчої влади в області туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються Законом України «Про туризм» і Указом Президента України «Про положення про Державний комітет України по туризму» від 29.12.98.