Перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу Приморського регіону

Вступ

Досвід промислово розвинутих країн показує, що міжнародний туризм є найбільш відомим засобом, що дозволяє в короткий термін здійснити надходження в країну грошів у національній валюті. Протягом короткої години туризм зайняв важливе місце у світовій економіці. У даний година нараховується близько 400 млн. туристів. Середньорічні темпи росту цього показника складають 4-5%. Ще більш високими темпами зростають валютні надходження від міжнародного туризму. Смороду складають більш 11%, а їхній обсяг у цінах 1990 р. перевищує 200 млрд. доларів щорічно.

В економіці багатьох країн доходи від туризму і зараз мають величезне значення. Так, надходження Іспанії від міжнародного туристського обміну перевищують витрати на нього майже в 7 разів, Туреччини – у 6 разів, Португалії – у 4,8 рази, Греції – 3,5, Італії – у 2 рази. Неважко помітити, однак, що всі ці країни є приморськими державами, і виходить, цілком доречно проводити аналогії з Україною.

Іноземний туризм як експортна галузь економіки, займає перше місце в державах із середнім рівнем розвитку, таких, як Іспанія – 41,7%, Греція – 40,4%, Португалія – 22,%, другу і третє місце у високорозвинених країнах: Австрії – 32%, Швейцарії – 10%, Італії – 9,8%, Данії – 8,7%, Франції – 8,5%.

Активний міжнародний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжних балансах окремих країн. Так, наприклад, в Угорщині надходження від іноземного тризму дозволяють цій країні покривати щорічно майже половину дефіциту платіжного балансу по розрахунках за товари і послуги. У Швейцарії туризм як джерело валютних надходжень коштує на іншому місці після машинобудування, тобто знаходиться перед таких традиційних для цієї країни галузей економіки, як годинна і хімічна промисловість. У Франції він займає третє місце серед експортних галузей господарства, уступаючи по обсязі надходжень тільки автомобілебудуванню і чорній металургії.

Міжнародний туризм є більш вигідною формою реалізації товарів і послуг, чим зовнішня торгівля, тому що являє собою експорт, здійснюваний у межах країни. Здобуваючи різноманітні товари в країні відвідування, і оплачуючи їх у валюті, іноземні туристи вивозять їх за межі митних кордонів держави, таким чином збільшуючи обсяг експортованих їм товарів. Такий експорт найчастіше називають «невидимим», чи «схованим». У даний година на його частку, що постійно зростає, приходитися приблизно 25% усієї світової торгівлі.

Активний міжнародний туризм, крім всього іншого, є важливим засобом пропаганди національного виробництва за рубежем, що здійснюється без вкладання в це яких-небудь додаткових засобів.

Якщо позитивні підсумки національного і міжнародного туризму на економіку регіону і країни в цілому очевидні, те негативні результати і наслідки розвитку стали усвідомлюватися й аналізуватися набагато пізніше. У даний година вже ясно, що при оцінці соціально-економічного значення туризму не слід впадати в крайності. Не можна розглядати туризм як панацею від всіх економічних лихий, вважаючи, що розвиток туризму автоматично приведе до процвітання держави. У ряді випадків воно не приносити бажаних результатів для економіки, а годиною може навіть мати негативні наслідки.

Фахівці в області туризму виділяють наступні негативні наслідки розвитку туризму.

1.Соціально-економічні, зв'язані з можливим імпортом інфляції. Мається на увазі ситуація, коли в чи країну регіон прибуває значне число іноземних туристів з високою купівельною спроможністю. Це може викликати розлад ринку й інфляцію, що потім пошириться і на інші сектори економіки, викликаючи структурні порушення в соціально-економічній області. Такі наслідки можуть спостерігатися не тільки в що розвиваються, але й у деяких розвитих країнах – Італії, Іспанії, на півдні Франції.

2.Соціально-культурні і психологічні, зв'язані з ефектом наслідування способу життя і поводженню іноземних туристів, що суперечить традиційним цінностям і нормам поводження.

3.Екологічні, зв'язані з прискореною індустріалізацією природних ландшафтів, будівництвом доріг і портів, забрудненням водойм і пляжів.Маються численні приклади, що підтверджують ці положення. Найбільш показовий у цьому відношенні приклад Тунісу, де програма розвитку туризму за участю іноземного капіталу була розроблена ще на початку 70-х років. Результати її реалізації виявилися невтішними. Кожен готель, побудований у країні за участю іноземних фірм, займає не менш 10 га, що привело до відчуження земель, витисненню селян і т.д. Тільки в одному з районів курортна зона в 400 га витиснула 1500 дрібних власників городів, що займалися вирощуванням овочів. Почалася спекуляція земельними ділянками. Підйом туризму позбавив місцевих жителів житла, що було продане іноземцям, або перебудовано в сімейні пансіонати. Постраждала торгівля: на одному з островів вартість оренди дрібної крамниці підскочила з 2-4 динарів у день до 600 динарів. Спостерігається занепад ремесел і дивовижне забруднення моря через концентрацію на узбережжя 1 млн. чоловік. До 1977 долі жоден туристичний об'єкт не мав очисних споруджень і розташовувався на вигрібних ямах. Синтетичні миючі засоби, використовувані при збиранні і пранні і дуже небезпечні для моря, порушували традиційне рибальство. Загострилася проблема питної води: туристи споживають у середньому 500 літрів води в добу, місцеві жителі – 10 л.