Паливно-енергетичний комлекс (ПЕК) України

використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комуналь¬но-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ прово¬диться підземним та відкритим способом. Частка відкритих роз¬робок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля ниж¬ча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вироб¬ничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 ро¬ків, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги ре¬конструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко змен¬шуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на по¬чатку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капі¬тальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугіль¬ної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення ви¬робничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 1991—1997 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до втрати реальної виробничої потужно¬сті шахтного фонду в обсязі 77,3 млн. т і зниження видобутку ву¬гілля до надзвичайно низького рівня — 75,9 млн. т в 1997 р. при 164,8 млн. т в 1990 p., або більше ніж у два рази (табл. 8).Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні — на 84,8%, тоді як у Донецькому — на 51,1 %, а Львівсько-Волинському — на 65,7%.

Таблиця 3

ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т

* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано¬вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров¬ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніп¬ропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використо¬вується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енерге¬тичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черка¬ська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донець¬кої областей постачається на експорт, головним чином у Молдо¬ву та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо спові¬льнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугіл¬ля і створити передумови для його зростання завдяки будівницт¬ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.