Автомобільна промисловість країн СНД

Основна частина підприємств уже проаналізувала свої можливості і шляхи відновлення старих обсягів випуску продукції, зберігання робочих місць у нових, винятково несприятливих умовах. Причому зробила це кваліфіковано. Гарантія тому - досвід і знання керівництва, накопичені десятиліттями роботи в склавшихсях умовах, без потурань і пільг по фінансуванню, матеріально-технічній забезпеченню, рівню винагороди і т.п.

Адже не можна не визнати, що заводи ще функціонують саме завдяки директорському корпусу, що діє усупереч вовкуватим прогнозам корифеїв-економістів, що четвертий рік погрожують масовим безробіттям і, мабуть, не віддають собі звіту в соціальних наслідках цей небезпечної для зубожілого товариства пропагандистської кампанії.

Проте не можна не бачити і того, що вже почалися зміни в складі керівництва автозаводів, далекі від позитивних і знижаючий рівень його компетентності. За даними деякі джерела, директорський корпус, якщо брати його в цілому, поки ще цілком у стані підняти навантаження, у числі яких найважливіша: відновити трудові навички, загублені колективами за роки хитань.

Проте навіть самим досвідченим керівникам прийдеться (і потрібно) переглянути багато хто зі звичних своїх уявлень. Зокрема, відмовитися від такого: висока серійність є сугубо позитивний організаційно-виробничий чинник, тому що вона дозволяє оснащувати виробництво автоматизованим вузькоспеціализованим устаткуванням, забезпечувати високі уніфікацію виробів і їхньої конструктивної довговічності. Тепер потрібний інший погляд: таке устаткування технологічно консервативно, не дає можливості враховувати динаміку розвитку конкурентів, що в умовах ринку смертельно небезпечно. Хоча, звичайно, можуть мати місце винятку, викликані конкретними умовами (наприклад, система "АВВА-ВАЗ"). Але більшості підприємств саме самим має бути напрацювати ідеї і методи, вишукати ресурси для відновлення і збільшення обсягів виробництва, створення передумов освоєння необхідних ринком виробів.

Напрямки додатка зусиль можуть бути такі. По-перше, часткова модернізація виробів. Вона, у принципі,потребує порівняно невеличких глибини змін і витрат. Проте характер змін повинний бути достатнім, щоб забезпечити стійкий збут виробу, і в цілому економічно доцільним.

У цьому випадку у виробника і постачальників зберігається незмінними велика частина основних фондів, скорочуються терміни й обсяги підготування виробництва, залишається клієнтура, що звикнула до виробу, і т.п. Модернізація потребує високої кваліфікації в першу чергу дизайнерів, тому що, якщо обмежитися тільки поліпшенням технічних характеристик при маловідчутних змінах дизайну і декору, то в результаті можна одержати при старих зовнішніх формах нову високу ціну. Сигналом до переходу на модернізований виріб можуть служити виявившихся дефекти, а також статистика ринку. Прикладом модернізації виробу може служити модель ВАЗу ВАЗ 2107 як частково модернізована ВАЗ 2105.По-друге, корінна модернізація виробів і проектування нових моделей на базі вже існуючих із метою найменших витрат на науково - дослідницькі рабтоти (по істоті, їхнє відновлення). Тут використовуються технологічні можливості виробника і поставщиків-кооперантів, але, як правило, потрібно значне вдосконалення виробництва. При цьому виготовлення нових вузлів (частіше усього в меншій серійності) доцільно організовувати за допомогою вже наявного агрегатного або спеціального устаткування, що опрацьовують центрів і т.п. Але, природно, із використанням нової оснастки.

Прийом цей достатньо широко відомий. Самі цікаві результати були у свій час отримані на ВАЗі. Там при створенні автомобіля ВАЗ-2121 "Нива" у її конструкцію ввійшло понад 90 % із числа найбільше фондоємких механічних елементів серійних автомобілів. І при новому кузові, теж уніфікованому по ряді дорогих елементів інтер'єра із серійними моделями. У результаті при щодо невеличкої модернізації виробництва ВАЗ початків випускати, по суті, машину, що не мала в ту пору аналогів у світовій практика. Тому на західних ринках вона йшла поза конкуренцією, користувалася великим і усе зростаючим попитом: вимоги ділерів збільшити постачання йшли безупинно. Її експорт обмежувався острахом тодішнього монополіста - "Автоэкспорту" підняти плановий випуск на наступні роки через той, що раптом з'являться конкуренти або по якийсь іншій причиніі збут скоротиться, а з ним - і премії. Проте конкуренти "Ниві" з'явилися тільки через два-трьох року. Так що в комерційному змісті її можна назвати автомобілем упущених можливостей.

Серйозним резервом відновлення і збільшення обсягів що випускається продукції на ряді заводів, по-третє, є так називані спецвиробництва, достатньо потужні по оснащеності, площам і чисельності робітників. Але при використанні такого унікального інтелектуально-виробничого потенціалу потрібно, щоб новий виріб мав визначену ідеологічну і технологічну спадкоємність із раніше що випускається. Виходить, потрібні і заходи для покращення останнього відповідно до нових тактико-технічних вимог, а також спеціально організована система "проштовхування" нового об'єкта виробництва на зовнішні ринки. Створення такого роду "спецвиробів", що при визначеному обсязі халеп можуть стати машинами і цивільним призначенням як для зовнішнього, так і внутрішнього ринків, для окремих підприємств буде самим правильним виходом із положення. Чому - зрозуміло: конкурентноздатність Російського колісної спецтехніки й окремих розробок (деякі, можливо, потребують завершення) сумнівів не викликає.