Проблеми застосування податку на додану вартість

Аналізуючи трансформацію наукових підходів до проблеми співвідношення різних за своєю природою податків, слід зазначити, що навіть у розрізі одного виду податку існує кілька різновидів, про доцільність яких на сьогодні в законодавчому процесі ведуться гострі дискусії. Така активність особливо пов'язана з тривалим процесом прийняття Податкового кодексу України. Йдеться про два діаметрально протилежних підходи: бути податку на додану вартість чи податку з промислового обороту (попередня ідея передбачала за¬провадження податку на кредиторську вимогу). Авто¬рами останнього підходу є Ю. Тимошенко, яка пропо¬нує замінити податком з реалізації податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств.

Слід зазначити, що подібний податок застосовував¬ся у світі до Другої світової війни і наприкінці 40-х років був замінений на його модифікацію — податок з роздрібного продажу. Головним мотивом такої за¬міни виступало бажання в умовах швидкого техноло¬гічного переозброєння зберігати кумулятивний по¬даток.

Що стосується можливостей застосування такого виду податку в Україні, то вони досить незначні. Взя¬ти хоча б такий факт, як традиційний продаж спожив¬чих товарів поза межами загальноприйнятої торгівлі, тобто на базарах, що передбачає наявність значних обся¬гів офіційно необлікованого продажу. Останнє, з одно¬го боку, робить фіскальне беззмістовним застосування роздрібного податку в Україні, а з другого, — спонукати¬ме закриття або перехід легальних суб'єктів торговель¬ної діяльності у "тіньовий" сектор. Крім того, такому виду податку властива висока вартість адмініструван¬ня. На практиці існування роздрібного податку зумо¬вить законодавче стимулювання "тіньового" роздріб¬ного ринку, збільшення накладних витрат виробників, а також усунення податкового конфлікту, що має місце при застосуванні податку на додану вартість.Скасування податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств вважаємо також недоцільним виходячи з таких міркувань:

1. Обидва види податків є одними з основних дже¬рел податкових надходжень не тільки в Україні, а й у більшості країн світу.

2. Верховна Рада України ратифікувала "Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" від 14 червня 1994 р. [19] (Закон від 10 листопада 1994 р. № 237) [16] і тим самим взяла на себе зобов'я¬зання щодо подальшого просування шляхом економічних реформ з метою створення зон вільної торгівлі із згаданими країнами. Згідно із ст. 51 цієї Угоди "Сторони визнають, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовари¬ством є зближення існуючого і майбутнього законодав¬ства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства"[4, с.51]. Зокрема перед¬ бачено забезпечити адекватність податкових законів, що означає збереження податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, які застосовуються в країнах Європейського Союзу.

3. З багатьма державами Україна уклала й ратифікувала угоди про уникнення подвійного оподаткування.

4. Податок на додану вартість забезпечує реалізацію низки принципів оподаткування: стабільність та надійність бюджетних надходжень, нейтральність і відносно рівномірний розподіл податкового тиску між усіма суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від розмірів капіталів, матеріальних і трудових ресурсів та витрат виробництва, універсальність (єдина податкова ставка та єдиний порядок визначення бази оподаткування), що спрощує порядок його обчислення та сплати, наявність можливості платникам податку регулювати обсяг його сплати через збільшення або зменшення переліку та обсягу товарів і послуг для влас¬них потреб.

5. З метою забезпечення повноти сплати податку на додану вартість і спрощення процедури його адміні¬стрування в Україні створена єдина база даних його платників. Це також дає змогу Державній податковій адміністрації чітко і вчасно контролювати операції при перевірці достовірності заявлених сум податку на до¬дану вартість до відшкодування. Адже право на бю¬джетне відшкодування мають тільки ті особи, які зареє¬стровані як платники податку, перебувають під конт¬ролем податкових органів і отримали податкові на¬кладні від підприємств, що реалізували їм товар.

Пропозиції щодо запровадження податку з реалі¬зації з одночасною відміною податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, на перший погляд, є дуже привабливими, оскільки він значно простіший в адмініструванні, ніж податок на додану вартість. Проте для податку з реалізації властивий суттєвий не¬долік — кумулятивний ефект.

Запровадження податку з реалізації, як свідчать попередні розрахунки, призведе до зниження конку¬рентоспроможності українських товарів навіть у тому разі, якщо основна його ставка становитиме 9 % (по¬рівняно з нині діючою ставкою податку на додану вар¬тість — 20 %). Особливо негативно кумулятивність цього податку вплине на ті галузі економіки, що ви¬робляють технологічно складну продукцію з високим ступенем кооперації та переробки, а також на підприєм¬ства, зайняті складанням готової продукції з окремих комплектуючих, які, в свою чергу, потребують багато¬ступеневої обробки. На кожному етапі реалізації на¬півфабрикатів аж до досягнення стану повної готов¬ності продукції їх вартість щоразу збільшуватиметься на 9% (без урахування складних процентів). Тобто якщо у виготовленні якогось відносно складного комплектуючого елемента послідовно братимуть участь шість підприємств, то його кінцева вартість зросте більш як на 45% (п'ять стадій по 9%). При такому збільшенні вартості комплектуючих втрачається заці¬кавленість підприємств у спеціалізації та кооперації, оскільки підприємство, зайняте складанням готової продукції (на кінцевому етапі), не зможе реалізувати таку відносно дорогу продукцію. Подібна продукція в його конкурентів (навіть при 20% ставці податку на додану вартість) буде щонайменше на 25% дешевшою (без урахування складних процентів).