Особливості цілей і напрямків діяльності підприємств в сучасних умовах господарювання

У розвинутих країнах більшість робітників вступають у довгострокові відносини з одним роботодавцем, які тривають 20 і більше років. З метою оптимального розподілу між робітни¬ками всередині підприємства і для визначення рівня оплати праці формуються внутрішні ринки праці. Особливістю традиційного внутрішнього ринку праці є відповідність ставок заробітної плати класифікації робіт, а не індивідуальним якостям працівників. Така система ефективна, якщо вимоги до праців¬ників і їхні завдання не змінюються протягом довгого часу, однак, зі зміною технологій і вироблюваної продукції підприємство змуше¬не заохочувати «гнучкість» своїх працівників. У цьому випадку воно пов'язуватиме рівень заробітної плати, насамперед, з кваліфікацією працівника, а потім - з фактично виконаною роботою. Це заохочує працівників до оволодіння специфічними навичками, які в сукупності формують специфічний людський капітал підприємства.

Трудові відносини всередині підприємст¬ва теж змінюються. Закономірними стають відносна нестабільність трудового колективу, існування тимчасових груп, один і той самий працівник може одночасно входити до складу кількох таких груп, які займаються впровад¬женням певних проектів. У зв'язку з цим змінюється система взаємовідносин з адмі¬ністрацією, послаблюється роль профспілок, які не спроможні захищати різноманітні інте¬реси працівників. Крім того, працівники ста¬ють співвласниками, що ще більшою мірою ускладнює систему взаємовідносин всередині колективу і з зовнішніми акціонерами.

2.3. Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії

Системотворні фактори підприємства, розглянуті вище, дають уявлення про підприємство як об'єкт впливу зовнішнього середовища, як пасивний елемент структури ринку. Воно може реагувати відповідним чином на навколишнє середовище, наприклад, на зміни технології чи контрактні відносини, що існують у галузі, приймає «правила гри», а також формує ці правила. У зв'язку з цим для дослідження сучасного підприємства потрібен аналіз таких факторів, як організація, управління, стратегія. Остання трактується як цілеспрямована поведінка фірми і в короткостроковому, і в довгостроко¬вому періоді. Теорія інвестицій та інституціональних змін, у рамках якої найповніше досліджуються названі системотворні факто¬ри, розглядає ринок як структуру, що охоплює різноманітні інституції: закони, правила гри, певні кодекси поведінки, типи відносин та зв'язків. Розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії інституцій та організацій (у тому числі і підприємств), де перші визнача¬ють «правила гри», а другі є її гравцями. Інституції — це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (догово¬ри, добровільно ухвалені кодекси поведінки) обмеження, а також фактори примусу, які структурують їх взаємовідносини.

Нові інституції з'являються тоді, коли сус¬пільство передбачає можливість одержання прибутку, який неможливо одержати у рамках існуючої інституціональної системи, тобто, якщо виробничі фактори забезпечують мож¬ливість збільшення доходів, а інституціональні цьому перешкоджають, тоді є великі шанси виникнення нових інституцій. У рамках цієї сучасної теорії організаційні фактори відігра¬ють важливішу роль, ніж технічні, оскільки обумовлюють зміну інституцій, які. у свою чергу; суттєво впливають на розвиток еконо¬міки. При цьому роль підприємства значно підвищується, оскільки воно, визначаючи свою стратегію в ході інституціональних змін, враховує діяльність інших економічних аген¬тів, насамперед своїх споживачів, конкурен¬тів, постачальників, держави. Підприємство активно впливає на формування попиту, на уряд, домагаючись бажаного регулювання по¬датків, виділення субсидій, прийняття антимонопольних законів та виключень з них. Підприємство стає учасником формування га¬лузевої, мікро- та макроекономічної політики.

Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії підприємства пов'язані із створенням та впровадженням мультидивізіональної форми організації. Ця форма урівноважувала потреби у децентралізованому прийнятті рішень, уповноважуючи на це людей на місцях, які безпосередньо спостерігали за ходом операції з потребою у спільному плануванні, яке дозволяло експлуатувати віддачу від масштабу. Розвиток цієї форми організації показав, що підприємства можуть управляти більшою кількістю підрозділів. До запровадження цієї форми більшість підприємств управлялася з центрального офісу або діяли як холдингова компанія, де роль центрального офісу зводилася головним чином до забезпечення фінансування і одержання прибутку. Порівняно з централізо¬ваними мультидивізіональна форма організа¬ції має переваги перед децентралізованою формою прийняття рішень.Зміни в організаційних структурах та управлінні змінюють природу самого підпри¬ємства. У корпораціях виникають внутрішні, або організаційні ринки, закономірності та принципи ринкового господарства перено¬сяться на внутрішню діяльність корпорації, охоплюючи всі підрозділи. Вони стають автономними ланками: купують і продають товари та послуги всередині і зовні, об'єдную¬ться єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами, підприємницькою культурою тощо. Завдяки спрощенню опера¬цій організаційні ринки різко скорочують деякі види витрат, обґрунтовується перехід від ієрархічних до горизонтальних структур, ведеться пошук вигідних співвідношень між великими та малими операціями.

Підрозділи, які мають економічну самос¬тійність всередині підприємства, швидше мо¬жуть забезпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у відносинах із споживачами. На такій основі з використанням інформацій¬них технологій формуються підприємства-мережі або віртуальні підприємства.