Інформаційна політика промислово розвинених країн світу

Невдовзі, у лютому 1997 р., після надзвичайно тяжких і затяжних переговорів уряди 68 країн, ринки яких дають 90% світових прибутків від телекомунікацій, досягли нової історичної угоди. Вона накладає на держави — члени ВОТ різноманітні зобов’язання, що в цілому дають змогу компаніям здійснювати інвестиції у телекомунікаційні ринки інших країн і надавати їх населенню базові послуги. Експерти вважають, що в разі дотримання ця угода істотно пожвавить конкуренцію на багатьох світових рин¬ках, знижуючи таким чином споживчі ціни, стимулюючи інноваційні процеси і розвиток новітніх інформаційних інфраструктур.

По-третє, у грудні 1996 р. уряди держав — членів Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ) ухвалили дві нові угоди, спрямовані на захист інтелектуальної власності. В одній з них ідеться про захист авторського права на матеріали, що публікуються в глобальній мережі Інтернет. Хоча організації захисту прав споживачів перед початком дебатів й висловлювали занепокоєння щодо великих витрат, необхідних для досягнення цієї мети, небажаним ефектом якого стане обмеження можливостей користувачів отримувати інформацію для освітніх та інших цілей, кінцевий варіант документа, на думку багатьох аналітиків, установлює надзвичайно прийнятний баланс між інтересами тих, хто продукує інформацію, і тими, хто використовує її. Це дає підстави сподіватися, що нові правила краще стимулюватимуть провайдерів до подальшого створення інформаційних ресурсів, які надають глобальній інформаційній інфраструктурі майбутнього такої принадності.

Отже, ГІІ вимагає взаємопроникнення, взаємопов’язаності та інтеграції мереж, а також спільних зусиль, спрямованих на встановлення правил і започаткування програм, які сприятимуть її побудові. Щоб досягти бажаного результату, національні уряди і приватні оператори повинні домовитися про об’єднання своїх потужностей, дійти до консенсусу щодо основних технічних процедур і поділити між собою тягар інвестицій. Ці кроки вимагатимуть неабиякої гнучкості, децентралізації влади і взаємних зобов’язань. Лише так можна наблизити створення глобальної інформаційної інфраструктури, ресурсу, який має надзвичайно важливе значення для всього людства .За даними, опублікованими ІДС (International Date Corpora¬tion) і World Times, у 2000 р. щорічний рейтинг найбільш інформатизованих суспільств (ISI) такі. Перше місце у рейтингу, як і у 1999 р. посідає Швеція; на другій сходинці — Норвегія; на третій — Фінляндія. США знаходиться на четвертій сходинці, тобто перейшли з другого місця на четверте, помінявшись місцями з Норвегією. Відмічається, що суттєвий крок уперед зробила Великобританія — перемістилася з 20-го місця на шосте завдяки швидкому впровадженню мобільного зв’язку.

Місце країни визначалося можливістю доступу і прийняття інформації та інформаційних технологій. Дані збиралися по 55 країнах, вага яких у світовому ВП становить 97 %, а витрати на ІТ — 99% світових витрат.

Джерела інформації — ЮНЕСКО, IDC, Міжнародний телекомунікаційний союз (ITU), Світовий банк, Freedom House.

Інфраструктура Internet також найбільше розвинута у Швеції. Далі йдуть Сінгапур та Австралія.

У категорії інформаційної інфраструктури перші три місця посіли Тайвань, Голландія і Данія; соціальної інфраструктури — Норвегія, Гонконг та Японія.

Перше місце у категорії комп’ютерна інфраструктура посідають США, за ними йдуть Сінгапур та Австралія.

2 Форми державного регулювання

процесів інформатизації у розвинених країнах

Питання державного регулювання інформаційних відносин, розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій в Україні є досить гострими, оскільки часто не знаходять свого організаційного і правового вирішення, зважаючи на стан інформатизації держави. Тому доцільно, мабуть, оцінити й порівняти ефективність найвідоміших форм впливу з боку держави на процеси інформатизації.

Як видно з проведеного аналізу, форми і методи регулювання процесів інформатизації у розвинених країнах різноманітні. Можна виділити такі основні форми державного регулювання :

1. Закони, які регулюють інформаційні відносини в суспільстві, розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій, ком¬п’ютерне право. Основні напрями законодавчої діяльності пов’я¬зані з: 1) виданням актів, що регламентують процеси комп’юте¬ризації суспільства, зокрема виробництво високопродуктивної комп’ютерної техніки, створення комп’ютерних мереж і технологій, розвиток телекомунікацій, наукове забезпечення комп’ю¬теризації; 2) із законодавчим забезпеченням максимальної інформованості суспільства, необхідної для успішного функціонування його структур; 3) із законодавчим забезпеченням прав і законних інтересів громадян в умовах інформатизації суспільства.