Світове господарство
Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Як я вже зазначав, та країна, яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі зв’язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.
Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України ,, Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.),Закон ,,Про створення експортно-імпортного банку “ (січень 1992р.), Закон ,, Про іноземні інвестиції ” (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.[2,9]
В минулому Україна мала економічні зв’язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймалися в Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності близько 1400 підприємств України.
Об’єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, з низьким обсягом номенклатури відливок, що призводить до великої металомісткості продукції, відходів металу майже 25%. Крім того, брак кадрів та їх недостатній професійний рівень робить недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю. В останні роки ситуація у цій сфері значно погіршується.
Які ж причини призводять до цього?
1.Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавненого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%.
2. Переваження в експорті України паливносировинноїї групи. Її частка у 1994р. перевищувала 72%, а разом з товарами народного споживання становила понад 90%.[9,67]
3. В експорті низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ,,ноу-хау”). Згідно з даними міністерства статистики України, у 1993р. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними.
4. Незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.
5. Значно зростає частка бартерних операцій. Якщо у 1992р.вона становила близько 13%, то наприкінці 1994р.-понад 80%. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на ті товари, які є високоліквідними і раніше реалізовувалися переважно за валюту, мають вирішальне значення для отримання валютних доходів держави. Частка такої продукції у бартерній торгівлі в 1995р. становила близько 75%.
Значна частина тих коштів, які заробляють підприємства-експортери, осідає у банках зарубіжних країн. Так, у 1992р. при експорті продукції за кордон на 3,2млрд. дол. до державної скарбниці надійшло лише 165 млн. У 1993р. в Україну повернулося лише 20% валютної виручки. За 9 місяців 1994р. за кордоном, передусім у країнах колишнього Союзу, осіло 1,4 млрд. дол., а в Україну надійшло лише 0,4млрд. дол.[9,70]Сюди також можна включити і відсутність системного регулювання зовнішньоекономічних відносин, концептуально хибні підходи до принципів валютного контролю, суб’єктивні підходи до принципів валютного контролю, суб’єктивні підходи до визначення державних пріоритетів у галузі не митного регулювання та загальноекономічна криза України призвели до значного зменшення обсягу зовнішньоекономічного обороту, катастрофічного зниження ефективності експорту, руйнації державного валютного фонду, виникнення масових зловживань і корупції.