Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій та процентних ставок

Привілейовані акції дають власникові право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. За простими ж акціями виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини прибутку підприємства.

Випуск усіх видів акцій здійснюється акціонерним товариством у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного підприємства.

На ринку цінних паперів акції продаються за ціною, яка складається під впливом попиту та пропозиції на них, і, як правило, вона відрізняється від номінальної вартості. Таку ціну називають курсом акцій. Основними чинниками, що впливають на курс акцій, є рівень позичкового відсотка і доходності, які склалися на фінансовому ринку. При цьому доходність є визначальним фактором. Більш стала динаміка зростання дивідендів за акціями сприяє підвищенню рейтингу акціонерного товариства. Тому будь-яке підприємство має прагнути до збільшення виплачуваних дивідендів.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк її номінальну вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик; 2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускаються. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств - емітент з офор¬мленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні товариства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених облігацій.

Підприємства також можуть поміщати свої кошти у вигляді банківських вкладів. Найпоширенішою формою таких вкладів є депозити.

Депозит - це грошові або інші види активів, розміщені на збереження у фінансово-кредитних закладах. Якщо кошти даються на зберігання протягом певного періоду, за це сплачується відповідний відсоток, що є доходом інвестора.

Окрім класифікації інвестицій за об'єктами інвестування їх ще поділяють за характером участі в інвестуванні. Розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування й володіють механізмами інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускаються інвестиційними та фінансовими посередниками. Посередники вкладають зібрані кошти у найефективніші на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.За періодом інвестування інвестиції розподіляються на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо. Довгострокові інвестиції здійснюються на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види з періодом інвестування: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п'яти років; г) понад п'ять років.

За формою власності виділяють приватні та державні інвестиції. Перші з них здійснюються недержавними суб'єктами господарювання та громадянами, другі - органами державної влади або державними суб'єктами господарювання. Вони відрізняються за напрямком, метою та джерелами фінансування. Приватні інвестиції спрямовуються, як правило, в найбільш рентабельні галузі економіки, а державні - у кризові галузі, сектори державного підприємництва, сфери виключної компетенції держави та інфраструктуру народного господарства. Зрозуміло, що основною метою здійснення приватних інвестицій є одержання прибутку та його максимізація. Здійснення дер¬жавних інвестицій має на меті реалізацію невід'ємних функцій позикові кошти суб'єктів господарювання, а джерелом фінансування державних інвестицій - податки та інші обов'язкові платежі, акумульовані в бюджеті держави та в позабюджетних фондах.