Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій та процентних ставок

Згідно з САРМ додатковий очікуваний доход визначається на основі трьох складових: безризикової ставки доходу, ринкової премії за ризик і коефіцієнта бета. Математично модель виглядає таким чином:

де r - очікуваний доход (ставка дисконту);

- безризикова ставка доходу;

- середньоринкова ставка доходу;

- коефіцієнт бета.

У західній практиці безризикова ставка доходу визначається, як правило, на основі ставки доходу по довгострокових (понад 10 років) урядових облігаціях. Такий вибір обумовлений тим, що довгострокові урядові облігації характеризуються низьким рівнем ризику неплатоспроможності та високим степенем ліквідності. Окрім того, при визначенні ставки доходу по цьому виду цінних паперів враховується довготривалий вплив інфляції. Так, у європейських країнах номінальна ставка доходу по довгострокових урядових облігаціях терміном погашення 10 років знаходиться в межах 4-8% річних, а реальна (тобто з урахуванням інфляції) - 3-6%.

У державах з нестабільною грошовою одиницею і незбалансованим бюджетом описаний підхід застосувати неможливо, оскільки цінні папери деноміновані у національній валюті і частка ризикової складової в нормі доходу по цих паперах дуже велика. Тому безризикову ставку доходу в Україні можна визначати на основі:

1. Ставки безризикових активів західних країн плюс ризик України.

2. Ставки по короткострокових депозитах вітчизняних банків, деномінованих у ВКВ.

3. Ставки ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики). Перший підхід є обґрунтованим лише для іноземних інвесторів, оскільки українські інвестиції в іноземні державні цінні папери навряд чи є реальною альтернативою. Крім того, методи розрахунку компенсації за ризик України є штучними і недосконалими.

Другий підхід має два недоліки: по-перше, валютний депозит не є реальною альтернативою, і по-друге, він не дозволяє очистити безризикову ставку від премії, пов'язаної з тим, що депозити мають обумовлений період повернення.

Третій підхід не надто поширений, оскільки вимагає коригування ставки доходу ОВДП на індекс інфляції та ризикову інфляційну премію, які є досить високими і не можуть бути надійно оцінені у зв'язку з розбіжністю у поглядах щодо визначення інфляції (за курсом 8KB чи за офіційним індексом інфляції), відсутністю чіткого уявлення про рівень ризикової інфляційної премії, а також ненадійністю прогнозів про розмір інфляції у національній валюті. Відтоді, як у серпні 1998 року суспільство усвідомило, що ОВДП є більш ризиковими, ніж банківські депозити, цей підхід взагалі не використовується.

За таких умов найменше недоліків має другий підхід. Саме тому як безризикову найбільш доцільно використовувати ставку по короткотермінових депозитних вкладах, деномінованих у DKB.

Ринкова премія ( ) являє собою додатковий доход (порівняно з безризиковою ставкою доходу), який інвестор отримує як компенсацію за додатковий ризик, пов'язаний з інвестуванням в акції компанії. Зазвичай щоб визначити величину ринкової премії, зіставляють доходи на ринку цінних паперів з доходами від безризикових інвестицій у ретроспективs за досить тривалий період часу (20-50 років). Так, величина ринкової премії у західноєвропейських країнах знаходиться у середньому в межах від 8% до 10%.

Коефіцієнт показує нестійкість цін на акції конкретної компанії порівняно зі змінами на фондовому ринку в цілому, для всіх зареєстрованих компаній, які, власне, і формують ринок.

Коефіцієнт визначається за формулою: