Економічні системи

Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнято-сті реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забез¬печенням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією — з другого боку. Загострення цих проти¬річ виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведсь-кої мо¬делі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватиза¬ція частки комунального майна і підприємств держсектора, відбу¬валось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Роз¬виток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, по-рядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в робо¬ті правління ком-паній.

Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є кор¬порація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником кор¬порації є юридич-на особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рів¬нях максимальної та мінімальної заробітної плати становить не біль¬ше 5—6 разів, на відміну від США, де такий розрив досягає 10—11 разів) і у вигля-ді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях не-велика.

Для японських корпорацій характерні особливі методи закріп¬лення робочої сили за підприємством: довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.

Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух бан¬ківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через бан-ківсько-кредитну систему і менше — через бюджетно-податкове регулювання.

Для японського ринку характерне групування дрібного і середньо¬го бі-знесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих під¬приємств.

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтриму¬вати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних опера¬цій, які формують спри-ятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

За японською моделлю ринку використовуються також і адмі¬ністративно-економічні методи регулювання (наприклад, встанов¬лення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним кор¬пораціям із зазначенням штраф-них санкцій за невиконання, прий¬няття державних рішень про перенесення під-приємств тощо).

Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мек¬сика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єд¬нані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці про-цеси здійснюються за рахунок державних ресур¬сів, які управляються безпосеред-ньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин¬ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Дер-. жава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно гос¬подарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Авторитарно-бюрократична модель утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до кінця 80-х років XX ст. Їй притаман¬ні такі ос-новні риси:•відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку бага¬тоукладної еко-номіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), від¬чуження від власності безпосередніх виробників (окремих праців¬ників і трудових колективів);

•згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаеко¬номічних, примусо-вих методів організації праці;

•зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення со¬ціального та індиві-дуального в людині. При цьому класовий інте¬рес висувався як головний, визна-чальний, інститути влади прово¬дили політику, орієнтовану на реалізацію класо-вого інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою;