Особливості перехідної економіки України
На перший погляд, держава виражає інтереси народу, тому і свою власність використовує для задоволення загальнонародних потреб. Проте при нерозвиненій демократії (і політичній, і еконо¬мічній) державна форма власності приховує в собі можливість по¬яви під вивіскою загальнонародної власності елементів корпора¬тивного та індивідуально-егоїстичного привласнення- Від імені самої держави на практиці виступають міністерства, відомства та їхні численні органи, що мають свої власні інтереси, які й прагнуть задовольняти в першу чергу.
Отже, уявлення про те, що суспільна власність має лише одну повнокровну форму реалізації (державну), суперечить загальним законам економічного розвитку. Саме так слід розцінювати здій¬снюваний в Україні протягом багатьох десятиліть курс на одержав-лення власності, Необхідність існування різноманітних форм гос¬подарювання, а отже, і форм привласнення зумовлена вимогами об'єктивної дійсності,
По-перше, на сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усус¬пільнення виробництва в різних секторах народного господарства залишається неоднаковим. Зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні в різних підприємствах, галузях, регіонах, в умо¬вах праці, що дає підстави говорити про технологічну багатоуклад¬ність сучасної економіки. Все це не може не зумовити різноманіт¬ність форм господарської діяльності, не ускладнювати структуру відносин власності.
По-друге, науково-технічний прогрес супроводжується взає¬мозв'язаними процесами концентрації та диференціації. Усуспіль¬нення виробництва вітчизняні економісти пов'язували переважно з концентрацією виробництва, а отже, і з усуспільненням привлас¬нення. Водночас вони не враховували, що науково-технічний про¬грес посилює диференціацію, а також прискорює виникнення но¬вих підприємств і виробництв, Це зумовлює перебудову структури виробництва, її ускладнення, появу нових, відносно самостійних ланок; відкриває можливості для дрібного виробництва та індивіду¬альної трудової діяльності, що не може не урізноманітнювати як суб'єктів, так і форми власності, Досвід розвинених країн підтвер¬джує, що науково-технічний прогрес не лише не виключає різно¬манітності форм господарювання, а, навпаки, залежить від такої різноманітності. Отже, різноманітність форм привласнення і гос¬подарювання — властивість не лише сьогоднішнього, а й завтраш¬нього дня.
Усе це свідчить про те, що відносини власності в Україні мають трансформуватись.
Реальні процеси такої трансформації, як напрями, сутність та механізми визначаються в ході гострої політичної боротьби. Ре¬зультативність останньої знаходить вираження в нормативно-за¬конодавчих актах, на основі яких і розгортаються ці процеси.
Методологічна спрямованість трансформації відносин власно¬сті визначається насамперед Основним Законом України — Кон¬ституцією, прийняття якої в червні 1996р. стало результатом пев¬ного громадянського компромісу різних політичних сил. У ній за¬значено: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа¬тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої праці.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом,
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону".
В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України "Про власність" та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено перехід від монополії держави на привлас¬нення засобів, результатів виробництва та управління ним до різ¬номанітних форм власності. Цей перехід грунтується на самостій¬ності господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.
Роздержавлення власності означає перетворення державних під¬приємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах влас¬ності. Приватизація — це процес придбання громадянами у влас¬ність усіх або частини акцій (паїв) акціонерних, інших господар¬ських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше гос¬подарське товариство; викуп майна державного підприємства, зда¬ного в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; ви¬куп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юри¬дичним особам і громадянам.
При цьому не слід прагнути повного роздержавлення і привати¬зації власності. Світова практика доводить, що сучасне розвинене виробництво неможливе без наявності в більших чи менших розмі¬рах державної власності та державного регулювання, Загальна при¬ватизація нині стала б таким самим насильством над економікою, яким свого часу була загальна націоналізація. Слід пам'ятати, що широкомасштабна приватизація в ряді країн Заходу розпочалася ще в 70-х роках XX ст. у зв'язку з недостатньою конкурентоспро¬можністю підприємств, що належали державі.