Особливості перехідної економіки України
В Україні кількаразово спробували провести шокову так звану лібералізацію цін без створення відповідного ринкового середови¬ща. Це спричинилося до розвалу системи державного управління, розриву господарських зв'язків як усередині країни, так і в країнах близького зарубіжжя, глибокої платіжної кризи, інфляції, розба-лансованості фінансово-кредитних відносин, різкого падіння як ви¬робництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення.
Вихід з такого становища полягає тільки у виробленні довгостро¬кової економічної політики переходу до соціальне орієнтованих рин¬кових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага¬тоукладної економіки набуває посилення економічної ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей,
Відпрацьованими теоретично й на практиці засобами переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціальне орієнтованого ринкового господарства є роздержавлення і прива¬тизація, спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та під¬приємництва, Першочергового розв'язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі; створення механізму сприяння підприємни¬цтву, що виробляє продукцію, розвитку ринкових інфраструктур тощо. Надзвичайно важливою є проблема активного включення у проведення ринкових реформ людей праці як однієї з сторін три¬кутника: держава — праця — підприємництво,
Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва ма¬ють вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутво¬рення; зумовити жорстку фінансову політику держави.
Усі ці заходи, поряд із створенням державної системи регулю¬вання економіки, забезпеченням соціального захисту населення, в умовах становлення ринкових відносин мають створити не тільки правові, а й соціально-економічні засади обмеження міжнародного фінансово-спекулятивного капіталу, торгово-мафіозних структур, зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор¬мації від командно-адміністративних методів регулювання до рин¬кових складний і тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей,
Становлення різних форм власності
Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність до¬статньої для створення конкурентного середовища кількості підпри¬ємств різноманітних форм власності; державних, колектив них, змі¬шаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціону¬вання ринку, Відносини власності є економічним грунтом системи господарювання. Вони становлять соціальну форму привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин.
Економічний лад суспільства засновується на відносинах влас¬ності. Вони є соціальною формою привласнення насамперед засо¬бів виробництва певними суб'єктами економічних відносин. Влас¬ники засобів виробництва не тільки самостійні в своїй діяльності, а й економічно відповідальні за її результати, причому як поточними прибутками, так і своїм майном.
Наскільки важливим є питання про власність, яскраво видно з того, до чого призвели помилкові, догматичні уявлення про сут¬ність суспільної власності, на яких грунтувалися в минулому со¬ціальні перетворення в Україні, Наприклад, вважалося, що суспіль¬на власність виступає у двох основних формах: державній і колгосп¬но-кооперативній, причому остання мала поступово вливатись у державну. Це означало, що держава з часом мала стати єдиним реальним суб'єктом привласнення. Зосередивши у своїх руках ре¬сурси і продукцію, держава перерозподіляла їх між учасниками суспільного виробництва так, як вважала за потрібне.Вважалося, що встановлення суспільної власності на засоби ви¬робництва, яка на практиці була зведена до державної, відкриває простір для розвитку продуктивних сил. Досить високі темпи зрос¬тання промислового виробництва в 30-і роки, повоєнна відбудова народного господарства в порівняно короткі строки немовби під¬тверджували справедливість такого уявлення про власність. При цьому намагалися не звертати уваги на те, що засоби забезпечення високих темпів індустріального розвитку не відповідають цивілізо¬ваному суспільству. Однак 70-і роки розвіяли ілюзії благополуччя з темпами і якістю економічного зростання.
Одержавлення власності не могло не призвести до відчуження трудящих та їхніх колективів від суспільного надбання і управління ним, до розширення масштабів перерозподільчих процесів в еко¬номіці, абсолютизації адміністративних методів господарювання.