Особливості перехідної економіки України

Об'єктивна необхідність і реальні можливості переходу

Командно-адміністративна система господарювання функціонує як єдине ціле на основі загального одержавлення економіки та на цій базі централізованого планування усього соціально-економічного життя. Обмін між відомствами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рі¬шень у центрі, примушують кожну галузь або державне підприєм¬ство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприєм¬ства поставляють обумовлену кількість продукції, але їм дозволяється залучати ресурси, особливо трудові, без вимоги зведення до міні¬муму витрат або проведення стратегії ефективності витрат у ви¬робництві. Не керуючись ціновими сигналами ринкової економіки, директори підприємств дістають стільки трудових ресурсів, скільки можуть. Одним з результатів цього є оптове утримання робочої сили, яке забезпечує необхідні її запаси для задоволення єдиної мети центральних плануючих органів: виробництва фірмою запла¬нованої кількості продукції незалежно від використаних ресурсів. За таких умов на так званому ринку при квазітоварному вироб¬ництві панує диктат виробника, а споживачі через відсутність ви¬бору змушені купувати несучасну, неякісну продукцію. В умовах ринкової економіки подібна фірма зазнала б краху через високі витрати на ресурси, що не забезпечують ефективності, а також, під натиском конкурентів, здатних продавати продукцію за цінами, ниж¬чими, ніж у цій завеликій фірмі. Однак будучи захищена від конку¬ренції, ця фірма з її філіями та підприємствами продовжує функ¬ціонувати.

Тому в період розбудови незалежної Української держави гост¬ро постало питання про економічні реформи. Перехід до ринку — одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.

Навіщо потрібна економічна реформа? Командно-адміністратив¬на система господарювання, яка існувала у недалекому минулому, не відповідала новим вимогам розвитку економіки, стала гальмом реалізації об'єктивних вимог світової економіки. Вона не може бути поліпшена або удосконалена зміною окремих елементів, а потре¬бує перетворень у своїй основі відповідно до вимог нового госпо¬дарського механізму. А щоб сформувати новий економічний меха¬нізм, потрібна радикальна реформа. Командно-адміністративна система господарювання сформувалась за часів, коли економічне зростання йшло за рахунок використання додаткових ресурсів. Ти¬повими умовами тоді були такі, наприклад, коли за п'ять років при¬ріст чисельності працівників у народному господарстві становив 10—11 млн чол., на 25—З0 відсотків збільшувався видобуток палива і сировини, на 40—50 відсотків зростали капіталовкладення і на 50—60 відсотків збільшувався обсяг основних виробничих фондів. Проте до початку 90-х років економічна ситуація в Україні доко¬рінно змінилась. На одиницю національного доходу витрачалось в З—4 рази більше ресурсів, ніж у країнах ринкової економіки, част¬ка наукоємної продукції в експорті впала до 1 відсотка. Частка ек¬стенсивних факторів в економічному зростанні різко скоротилась, а це зумовило об'єктивну необхідність переведення економіки пе¬реважно на інтенсивний шлях розвитку. В той же час у світовому господарстві розгортається новий етап науково-технічної революції:

орієнтація на якість, нововведення і високу кваліфікацію кадрів.

Які ж основні критерії оцінки реальних можливостей економіч¬ного устрою в умовах переходу від командно-адміністративної сис¬теми господарювання до ринкових відносин? Першим критерієм є визначення ступеня можливості забезпечення підвищення прибуг-ку підприємств за рахунок повнішого використання всіх наявних ресурсів і підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг. Другий критерій — це ступінь спроможності економічного устрою створити умови для підвищення норми прибутку за раху¬нок удосконалення технічного розвитку суспільного виробництва на основі активізації творчої діяльності з розвитку елементів, які орієнтують на реалізацію у виробництві виявлених можливостей нових наукових розробок, удосконалення технології виробництва, переходу до використання продуктивніших засобів виробництва і кардинального підвищення якості продукції. Третій критерій — ступінь спроможності устрою швидко реагувати на зміни попиту і відповідно до цього здійснювати дії, спрямовані на реструктуриза¬цію економіки. Четвертий критерій — ступінь спроможності за¬безпечити зростання продуктивності праці за рахунок розвитку подетальної спеціалізації праці та виробництва на основі переходу до широкого використання новітніх, більш продуктивних засобів виробництва, обчислювальної техніки, інтегральних схем, широкої комп'ютеризації та автоматизації, принципово нових ресурсозбе¬рігаючих технологій. П'ятий критерій — ступінь ефективності сис¬теми виробничого обліку і контролю, направленого на підвищення продуктивності праці за рахунок більш повного використання наяв¬них ресурсів, своєчасного прийняття відповідних коригуючих дій.Ці основні критерії дають можливість оцінити ступінь спромож¬ності економічного устрою забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці, поліп¬шення якості продукції, робіт, послуг у розрахунку на максималь¬ний попит конкретних споживачів при одночасному зниженні со¬бівартості. При цьому загальним критерієм оцінки економічного устрою є спроможність підвищувати соціальну захищеність, добро¬бут суспільства в цілому та кожного його члена.