Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна

Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно про¬тиставляв марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спря¬мування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості дослід¬ження, зумовило його певне обмеження. Так, Ленін не погоджував¬ся, що вивезення капіталу виконує функції «переливання» капіталу і сприяє пом'якшенню циклічності розвитку, що монополізація економіки створює основи для її усуспільнення та плановості, що розв'язання окремих проблем капіталізму та його загальне вдоско¬налення може виключити необхідність революційного перетворення суспільства.

Водночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» на¬водиться низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошує¬ться на завершенні процесу формування світової капіталістичної си¬стеми та суперечливості її господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.

Аналіз світової капіталістичної системи, нерівномірності економічного і політичного розвитку окремих країн дозволив Леніну зробити висновок про можливість прориву ланцюга імперіалізму і перемоги соціалістичної революції первинно в її окремих найслабкіших ланках. Ці ідеї він розвиває вже в іншій роботі - “Крах Другого інтернаціоналу”, що вийшла в 1916 році.

Своїм вістрям ленінська теорія імперіалізму була направлена не тільки проти його прямих захисників, що проголосили настання нової ери, організованого, з безмежними перспективами, позбавленого суперечностей капіталізму, але і проти соціалістів в особі лідерів Другого Інтернаціоналу (зокрема, Карла Каутського). Вони критикували імперіалізм, відзначали його реакційний характер, але недостатність цієї критики, на думку лідера російський соціалістів-більшовиків В.І. Ульянова (Леніна), полягала в її реформістському характері. Кінцевим політичним висновком був не висновок про необхідність революційного перетворення дійсності, а висновок про можливість поступової трансформації капіталістичних суспільно-економічних відносин шляхом повернення до класичного капіталізму, який можна змінити.

В.І.Ленін вважав такий підхід ілюзорним, утопічним, прагнучим змінити політику, не зачіпаючи економіки, суть якої на сучасному йому етапі полягала в пануванні монополій. Метою ленінського економічного аналізу імперіалізму був політичний висновок про необхідність соціалістичної революції, який він і робить в своїй роботі “Імперіалізм як вища стадія капіталізму”.У наступних працях, особливо в «Державі і революції» (1917), Ленін визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.

Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес по¬глиблення суспільного характеру праці, створення умов для вико¬нання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій. «Зараз ми маємо пряме переростання капіталізму у вищу планомірну форму його», — писав Ленін у статті «Доповідь на за¬хист резолюції про поточний момент» (1917), завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції, яка означа¬тиме перехід до планової економіки на ділі. Державно-монопо¬лістичний капіталізм створює, на його думку, для соціалізму гото¬ві форми.

Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистсь¬кої теорії про економічні та політичні основи соціалістичного суспі¬льства. Вони грунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури ви¬робничих відносин майбутнього суспільства.

Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна в післяреволюційних працях. Обґрунтування НЕПу

У період з 1917 по 1918 рік всю увагу Леніна займають політичні питання. Його економічні дослідження поновлюються, підштовхувані політичною необхідністю управляти величезною, зруйнованою, економічно відсталою країною. Економічні роботи стають вже не просто теоретичним аналізом дійсності, а безпосередньою підставою для реальних економічних перетворень. У 1918 році він пише роботу “Чергові задачі радвлади”, де, як і в інших роботах того періоду, обґрунтовує головні пріоритети економічної політики, націлені на боротьбу, в першу чергу, з голодом і розрухою. Це була політика екстрених заходів, директивного керівництва, антиселянська за своєю суттю, бо вона припускала насильницьке вилучення “надлишків” продовольства у селян, зване “продрозкладкою," для забезпечення міста і армії. У історії вона одержала назву політики “Військового комунізму”, і була націлена на утримання політичної влади в руках більшовиків. Величезна увага надається і в обґрунтуванні і в реалізації економічних станів ленінської теорії того часу суб'єктивним чинникам, таким як ентузіазм і ідейна підготовленість робітників і т.п., що, власне, суперечить основним ідеям К.Маркса, стверджуючого, що всі ці чинники повинні бути не причиною, а випливати з економічного розвитку. Образно кажучи, позицію ставки в економічній політиці на суб'єктивні чинники можна назвати спробою поставити віз попереду коня. У роботі “Великий почин”, наприклад, дається обгрунтування ролі соціалістичного змагання як способу підвищення продуктивності праці. Внаслідок того, що соціалістичне змагання відрізняється від капіталістичної конкуренції тим, що стимулом до нього є не отримання більшого, ніж у конкурента прибутку, а бажання внести більший внесок в соціалістичне будівництво, можна сказати, що ідеологічні явища розглядаються як первинні по відношенню до матеріальних, тобто економічних, що власне і є суперечністю марксистської економічної концепції. Внаслідок В.І. Ленін як би повертається до ідеї К.Маркса і Ф.Енгельса про неможливість встановлення нового соціального ладу, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва, в економічно відсталій країні. Крім того, надії більшовиків на подальшу одразу ж за Російською світову пролетарську революцію не виправдалися, а, отже, не залишалося можливості підключити до процесу відновлення зруйнованого господарства Росії розвиненої економіки західних країн, таких як Німеччина, Франція, Англія. Таким чином, все більш актуальною ставала основна марксистська ідея про необхідність економічних передумов комунізму або соціалізму, як цей суспільно-економічний устрій вже в 1919 році називали в Росії, слідуючи ленінським ідеям про дві фази комунізму.