Довгі хвилі в економіці і теорії, що пояснюють їхнє існування
Таким чином, очевидно, що пояснення наявності довгостроко-вих коливань кількості зроблених відкриттів, винаходів і технічних удосконалень в інноваційних теоріях непереконливо і ґрунтується на методах спекулятивної філософії.
Деякими авторами вищенаведена гіпотеза відкинута (напри-клад, Й. Шумпетер). Однак пропоновані ними пояснення стражда-ють тими ж недоліками, що і попередня гіпотеза.
Подібними дефектами володіють і інші теорії: цінові теорії, те-орія перенагромадження в капітальному секторі і т.п.. Ці теорії, оче-видно, можна вважати щонайменше однобокими.
Були створені також комплексні теорії, однак і тут є необхід-ність виходу за рамки економічної науки, тому що в довгостроково-му періоді, очевидно, не можна розглядати розвиток економіки, не розглядаючи розвиток того суспільства, що цю економіку створює для задоволення своїх потреб. Імовірно, з цієї причини й в авторів таких теорій успіхи в поясненні існування «циклів Кондратьєва» поки досить відносні.
Окремо варто сказати про теорії військових циклів Дж. Гольдс-тайна. Хоча і йому не удалося запропонувати переконливого пояс-нення існування великих циклів у розвитку економіки, їм були від-значені і проаналізовані досить важливі факти.Тому що задовільна економічна статистика існує тільки з кінця XVIII століття, і те далеко не по усіх важливих параметрах [1], ті ав-тори «економічних» гіпотез були вкрай стиснуті в статистичному матеріалі. Дж. Гольдстайн, розглядаючи в першу чергу війни і їх-нього наслідку як основний фактор існування «довгих хвиль» в еко-номіці, обійшов це обмеження, тому що статистика воєн, їхніх жертв і руйнувань мається за кілька останніх тисячоріч. (Військова міць цілком може розглядатися як індикатор сили економічної, тому що зміст сильної армії і ведення воєн за всіх часів коштувало над-звичайно дорого, а вести війну за рахунок супротивника можна тільки після першої - і дуже великої - перемоги, досягнутої тільки самотужки [2,3]).
Інтенсивність воєн він оцінював не по числу самих воєн, а по числу викликаних ними жертв і руйнувань. Ще Н. Д. Кондратьєв бу-ла відзначена чітко виражена повторюваність широкомасштабних воєн у висхідних фазах «довгих хвиль». Така чітка повторюваність воєн Дж. Гольдстайном була простежена аж до 1500 року (!). Він, можливо, порахував зайвим досліджувати ще більш ранні дані, але все рівно з його спостережень можна зробити цілком визначені ви-сновки.
Дж. Гольдстайном фактично підтверджена наявність «довгих хвиль» у розвитку феодальної формації. Якщо це вірно (що дуже ймовірно через переконливість представлених їм даних), то майже всі теорії довгих хвиль виявляються неспроможними, тому що ба-зуються на законах капіталістичної економіки, що не працюють у феодальній формації. Інноваційні теорії теж не мають сенсу через майже повну відсутність масштабних інновацій у XVI - XVII ст. (Усі важливі винаходи, що використовуються в цей час, такі, як порох, вогнепальна зброя, компас, металургійні процеси, друкарство і т.д., були зроблені в набагато більш ранній період). Не годять, напри-клад, і теорії, істотну роль отводящие світовому ринкові, тому що він у XVI - XVII ст. також знаходився в зародковому стані.
У зв'язку з вищесказаним має сенс строго (не методами спеку-лятивної філософії) розглянути припущення, відповідно до якого «довгі хвилі» мають, можливо, узагалі не економічну природу, а «довгохвильові» цикли в економіці є наслідками деяких інших про-цесів.
Для з'ясування такої можливості необхідно залучити новітні досягнення інших наук, у першу чергу соціології й етнології.
Теорія етногенезу й альтернативна гіпотеза про природу довгих хвиль Кондратьєва.
Оскільки теорія етногенезу, створена радянським ученим Л. Н. Гумилевим, нова (створена в 70-х - початку 80-х рр. XX в., [3,4]) і багатьом ще невідома, необхідно викласти її основи перед початком викладу авторської гіпотези про природу «довгих хвиль Кондрать-єв». Вона викладається гранично примітивно й у послідовності, що стоїть перед автором задачею.
Основи теорії етногенезу.
1) Загальновідомо, що існують етноси, у принципі нездатні до само-стійного розвитку. Такі папуаси, народи Крайньої Півночі, біль-шість американських індіанців і деякі інші. При цьому кожен окремо узятий член такого етносу є повноцінним у фізичному й інтелектуальному відношенні людиною. Таким чином, здатність до розвитку не є невід'ємною здатністю етносу. Критерієм наяв-ності розвитку етносу приймається його відношення до ландшаф-ту, що вміщає. Якщо етнос цілеспрямовано перетворює ландшафт - він розвивається, якщо не перетворює ландшафт і знаходиться в рівновазі з навколишнім середовищем - то не розвивається.