Відносини власності: іх типи і форми, інформація як форма власності.

Поряд з власником завжди присутній не власник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об’єкта власності одним суб’єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб’єкта.

Процеси привласнення і відчуження – це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі “привласнення – відчуження” є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв’язку.

Обирати ті чи інші форми привласнення і відчуження економічних суб’єктів спонукають як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини. Механізм примусу грунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів.

Таким чином складовими елементами власності є володіння, використання , розпорядження і відчуження. Розпорядження визначається використанням, використання визначається володінням, а останнє в свою чергу визначається формами власності.

Іншим важливим чинником у змісті власності, згідно Марксистської теорії ,є відносини власності на засоби виробництва, оскільки саме вони визначають мету, характер виробництва, його соціально – економічну структуру, а також взаємовідносини між класами і різними соціальними групами.Відомо, що розвиток суспільного виробництва проходить чотири ступеня “до індустріальний”, “індустріальний”, “постіндустріальний” і “інформаційний”, і в кожному з цих ступенів власність відіграє якусь певну роль. Наприклад, до індустріальний ступень суспільного виробництва(первіснообщинний), рабовласницький лад а, епоха феодалізму характеризується використанням ручної праці рабів та ремесловим виробництвом. Звісно. За таких умов власність на засоби виробництва не відігравала економічного верховенства власника даних засобів виробництва ,головна роль у процесі виробництва належала робітнику – він був головною цінністю в економічному плані .Саме тому доіндустріальне суспільство характеризується насильницьким перерозподілом результатів суспільного виробництва, а роль власності на засоби виробництва не була вирішальним фактором доіндустріального суспільства. Цю роль вона набула лише в індустріальному процесі, коли лише власник засобів виробництва може бути визначальним економічним суб’єктом суспільного виробництва, а робітник, тобто робоча сила, як вважав К.Маркс, знаходився у підкоренні капіталу.

Що ж стосується постіндустріального суспільства, що характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, а також впровадженням досягнень НТР безпосередньо у виробництво, людина знову стоїть над засобами виробництва, тобто ефективність суспільного виробництва визначається не технічними даними машини, а особистими якостями і здібностями робітника .Тобто соціальне значення власності на засоби виробництва зменшується на користь робітника, тому що вдосконалені засоби виробництва вимагають не фізичного, а інтелектуального втручання людини .Тепер робітник виводиться із процесу виробництва і стоїть над ним. Змінюється також мотивація до праці – тепер домінантну роль відіграють не матеріальні потреби, а духовні. Варто зазначити, що зараз відбувається процес становлення нового типу суспільства – інформаційного .Основною рушійною силою у процесі виробництва в ньому займає інформація, тому одним із найголовніших типів власності стає інтелектуальна.

Підсумовуючи усе сказане вище, можна зробити висновок, що роль власності на засоби виробництва в історії суспільства об’єктивно змінювалася .Вона напряму залежить від ролі самих засобів виробництва у процесі виробництва, тобто найбільше значення вони мають в індустріальному суспільстві, а найменше – в інформаційному. Зараз у суспільстві домінуючими є суб’єктно-суб’єктні відносини, тобто такі, що складаються між людьми з приводу привласнення факторів виробництва і виробленого продукту, а не суб’єктно – об’єктно, з якими пов’язується інтерес на володіння засобами виробництва. Історична тенденція розвитку еволюції відносин власності полягає в тому, що зміст власності як відношення власник-невласник витісняється більш обширним поняттям – повний власник – неповний власник.

Як уже зазначалося вище, власність – категорія многогранна, тобто її можна назвати і історичною категорією, бо в процесі розвитку цивілізації змінювалися і відносини власності, приймаючи найрізноманітніші форми, види і типи.

Тип власності – це найбільш фундаментальне її утворення, що складається залежно від її суб’єктів (суспільство в цілому, трудовий колектив, особистість).

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної влас¬ності: 1) суспільна; 2) приватна; 3) колективна; 4) держав¬на. Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світо¬вого господарства, зокрема у межах Європейського еко¬номічного співтовариства (нині Європейського Союзу, ку¬ди входять 15 країн Західної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності — наддержавна (або наднаціональна).