Відносини власності: іх типи і форми, інформація як форма власності.

2. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ: ЇХ ТИПИ І ФОРМИ.

Що ж таке власність ?В системі економічних відносин це поняття завжди асоціюється з певними благами, речами або продуктами інтелектуальної діяльності .Але насправді ресурси або речі самі по собі не є власністю .Наприклад, в доісторичну добу земля, рослинний і тваринний світ не перебували у чиїйсь власності .Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати між собою в економічні відносини з приводу їх привласнення і використання .Тому головним у відносинах власності є не те, що привласнюється, а те, ким і як воно привласнюється. Структура власності – різноманітна. Класифікується за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями:-внутрішньогенетичними;

-суб’єктами і економічними рівнями;

-об’єктами;

-формами;

-видами власності.

Що ж стосується вивчення власності як економічної категорії, то різні економічні школи трактують її по-різному .Наприклад, Західні вбачали у власності лише відношення людини до речі, тобто відносини власності розглядалися як відображення взаємодії власника з його майном, його розпорядженням та використанням .З точки зору Марксистської теорії власність як економічна категорія виражає відношення привласнення або відчуження засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання .Тут акцентується увага на тому, що сам факт належності матеріальних благ суб’єкту повинен визнавати не тільки він сам, а й інші суб’єкти, тому виникає право власності як суспільне відношення .Згідно цієї теорії власність існує незалежно від волі і свідомості людей . Ще в законах Солона (594 рік до н.е.) і Кліофена (509 рік до н.е.) зазначалося, що закони не створюють відносин власності, а лише закріплюють відносини, що склалися у суспільстві .Головним у законі власності є привласнення, тобто відчуження об’єкта власності суб’єктом від інших суб’єктів .Вивчаючи категорію привласнення можна виділити привласнення через працю і, врешті-решт як акт, що здійснюється у процесі виробництва .Власність пов’язана з такими поняттями як володіння, використання і розпорядження.

•Володіння – це, так би мовити, неповне або часткове привласнення .Власником є володар засобів виробництва, тобто привласнення передбачає наявність двох сторін відносин власності – суб’єктів і об’єктів привласнення .В якості суб’єктів привласнення виступають фізичні та юридичні особи, об’єктами ж є ресурси, виробниче обладнання, фінансові кошти, об’єкти інтелектуальної власності і.т.д. Привласнення завжди передбачає збільшення власності, у противному випадку власність втрачає свій економічний сенс .Основними формами збільшення власності є прибутки, доходи, дивіденди і рента .Іншою стороною привласнення виступає відчуження – процес передачі власності іншій юридичній чи фізичній особі, перерозподіл її між класами і навіть допускає фізичне її знищення .Так, взагалі відбувається знищення власності ВПК, а внаслідок аварії на ЧАЕС знищені величезні об’єкти державної власності, виведені з експлуатації значні площі сільськогосподарських угідь.

•Використання – це застосування речі в залежності від її призначення .Використання є формою реалізації володіння, його функцією .Воно означає вилучення з об’єктів власності їх корисних властивостей з метою виробництва матеріальних благ та надання послуг .У кінцевому рахунку використання передбачає споживання речей або виготовлених з них виробів.

•Розпорядження – це прийняття власником чи іншими особами рішень з приводу функціонування об’єкта власності, засноване на праві підприємця передавати майно у межах, визначених власником . Розпоряджатися об’єктами власності може лише реальний власник, який має на них юридичне право . На свій розсуд він може продати власність, здати її в оренду, подарувати її або віддати у спадок і.т.д. Інші особи зробити цього не можуть. У зв’язку з цим важливо відмітити, що підприємець в ринковій економіці може і не бути власником, але обов’язково повинен мати право володіння, використання і розпорядження.

•Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.