Місце та роль людини в ринковій економіці

Фундаментальний емпіричний матеріал для такого перегляду був отриманий у результаті психологічних досліджень, в яких Д. Канеману належить одна з головних ролей. Основним інструментом накопичен¬ня подібного матеріалу стає експеримент як особливий метод нарощен¬ня наукових знань, що ввійшли в арсенал економічних наук завдяки піонерним роботам В. Смита. Все це свідчить про нові риси роз¬витку економічної науки, яка реагує на нові виклики часу і потребує розробки нових стратегічних завдань і нових підходів до їх реалізації, нових знань і нових людей, які будуть здатні не тільки сприймати, а й вміло використовувати ці знання для пошуку нових технологій і шляхів розвитку.

І все ж: чому ж так довго треба було йти до розуміння того факту, що коли в процесі бере участь людина, для дослідження, пошуку шляхів ефективного розвитку основою може бути лише аналіз й реальної поведінки? У цьому зв'язку особливо цінними, на мою думку, є роботи І. М. Сєченова. У своїй праці «Кому і як розробляти психоло¬гію?» він підкреслював думку про необхідність визнання психології (ба¬зової теоретичної основи теорій поведінки особистості) наукою неусталеною, об'єкти вивчення якої належать до явищ вищою мірою склад¬них. Загальні риси розумової діяльності людини і її здатності відчувати залишаються незмінними у різні епохи історичного існування. Саме це, на думку вченого, робить зрозумілим визнання морального і розу¬мового споріднення всіх людей земної кулі. І лише єдиний камінь спо¬тикання щодо прийняття непорушності законів, які керують психіч¬ним життям, на його думку, складає так званий довільний вчинок людини (курсив наш — С. В.). Вчений відзначав, що лише статистика новітньо¬го часу кидає світло на цю заплутану і складну сферу, доводячи цифра¬ми те, що не завжди зрозумілі дії людини все ж підлягають відповідним законам, якщо їх розглядати не на окремих особах, а на масах, притому за більш або менш значні проміжки часу.

Власне цим і скористалися автори новітніх економічних теорій (Д. Канеман, А. Тверски, В. Смит), експериментальне перевіряючи і описуючи економічні явища, реальну людську поведінку, тим самим підтверджуючи висновки І. М. Сєченова про те, що «в житті, як і в нау¬ці, майже всяка ціль досягається обхідними шляхами і пряма дорога до неї робиться ясною для розуму лише тоді, коли мета уже досягнута» . І «...кому дорога істина взагалі, тобто не тільки у сьогоднішньому, але і у майбутньому, той не стане нахабно лаятись над думкою, якою б дивною вона йому не здавалась», «... дійсне виникнення науки почина¬ється з того моменту, коли непорушність явищ може бути доведена, а не тільки передчувається, причому не тільки по відношенню до цілого, тобто у загальних рисах, але і до випадковостей». У зв'язку з цим для нас цінним є також врахування сучасною економічною нау¬кою того зауваження В. Гете, що людина — це «живе неподільне ціле, що має в собі таємне, і це останнє є основою явища, на якому спочиває все інше». Це «таємне» пізніше економісти назвуть і «довіль¬ним вчинком людини» (І. Сєченов), і «чорним ящиком свідомості» ін¬дивіда (Ф. Котлер), адже саме «там» і визрівають рішення, які приймає людина.По мірі людського розвитку значення цього фактору постійно зростає. Адже людина, розвиваючись, крім раціонального в процеси, у яких бере участь, привносить ще й ірраціональне, щось від себе, те, що несе в собі особисте, моральне, індивідуальне і унікальне. Передбачити можливі реакції особистості на зовнішні та внутрішні виклики і впливи, використовуючи лише формальні наукові моделі і схеми, дуже складно, а у ряді ситуацій і неможливо. Наростання складності еконо¬мічних і соціальних процесій і виникнення у зв'язку з цим проблеми управління ними є наслідком розвитку мозку людини.

Як відомо, процес управління є процесом, автором і безпосереднім виконавцем якого, його безпосереднім учасником, є людина. Н. Випер — американський математик (1884—1964), засновник кібернетики і ма¬тематичної теорії зв'язку, автор концепції «зворотнього зв'язку», яка суттєво вплинула на розвиток психології, соціології, лінгвістики, упраління, образно називав цей процес «людським використанням людсь¬ких істот». Життя підтвердило, що кожний новий етап розвитку потребує не тільки нових форм організації управління, а й найвищих ступенів інтеграції, оскільки постійно ускладнюється, диверсифікується економічний процес, шалено зростає потік інформації, необхідної для координації всієї його організації, діяльності людей, що беруть у ньому участь. Крім цього, зміни значно більше активізують швидкість операцій та угод. Сучасні економісти все більше схиляються до прави¬ла «кожний наступний проміжок часу коштує дорожче, ніж поперед¬ній,» а час реагування нині важливіший, аніж зниження цін. Невчасно прийняті рішення все частіше загрожують не лише великими втратами, а й можуть призвести до часткової або повної втрати ринку. Всі ці про¬цеси, безумовно, тісно пов'язані з новою роллю людини в економіці, її реальною поведінкою.

Ідея зміни ролі людини в економіці, необхідності і появи якісно нової робочої сили, ідея людського капіталу і його впливу на економічне зростання мають давнє глибоке коріння в історії економічної думки. У. Петті у роботі «Політична арифметика» один з перших ввів визна¬чення «людського капіталу», а у складі національного багатства виділяв «вартість» самого населення. Пізніше А. Сміту «Багатстві націй» писав про те, що сукупний запас суспільства складає постійний капітал і одна з його головних частин являє собою «корисність талантів, здобутих мешканцями країни або членами суспільства». А. Маршалл в роботі «Принципи» розглядав знання як найбільш могутнє джерело вироб¬ництва.